“Жив, любив, страждав” – який затворів під псевдонімом Стендаль
Література революційної епохи була спрямованої на аналіз суспільства. “Поетичним правосуддям” займалися й романтики, і реалісти. Але робили вони це різними шляхами. Критик Ш. О. Сент-Бьев дотепно охарактеризував різницю, що існувала між романтичним і реалістичним підходом до дійсності: “Це вже не поет, що делікатно знімає покриви з особистих таємниць, це – лікар, що без сорому дивиться на самі потаєні хвороби своїх пацієнтів”.
“Жив, любив, страждав”, – написано на надгробнику Анри-Марі Бейля, що затворів під псевдонімом
Уже перші кроки Бейля – письменника – “Життєпис Гайдна, Моцарта й Метастазио” (1814), ” Історія живопису Італії” (1817) “Рим, Неаполь,
Стендаль уважав себе романтиком, і його реалістична творчість тісно пов’язане з романтизмом. Колись революційна Франція відштовхувала його. Він не бачив там теперішніх характерів, а бачив анемічних, застиглих у сліпій покірності істот. Тому й зробив “романтичну втечу” в Італію, що відставала від Франції в плані соціально-економічного розвитку, але зберігала характери, нехай суперечливі, жорстокі, але живі
Той, хто на початку життя зштовхнувся з колосальним вибухом французької революції й наполеонівських походів, не міг примиритися з буденністю. Його залучали величних особистостей Наполеона, тат і князів часів Ренесансу. Їх, безумовно, не можна вважати моральними зразками: Наполеон знищив своїх колишніх товаришів по боротьбі за ідеали волі, коли вони поринули в кровопролиття, і призначив себе імператором Франції. І Стендаль засудив його. Але на тлі нікчемних Бурбонов, які вернулися до влади в часи Реставрації, фігура “маленького капрала” виглядала величної, і Стендаль цінував у ньому не самодержця, а республіканського генерала. У Бонапарті, також, як і в характерах часів Ренесансу, йому імпонувала пристрасть, що Стендаль – письменник цінував вище всього
Трактат “Расин і Шекспір” (1825) стала настільною книгою для багатьох письменників ХIХ ст. Осмислюючи шлях розвитку французької літератури, Стендаль нібито включається в суперечку між “старими” і “новими” і пропонує Франції шекспірівський шлях розвитку. Класицизм, корифеєм якого вважався Расин, Стендаль називає “мистецтвом прадідів” і протиставить йому шекспірівську спрямованість на живе, реальне життя, на неповторність певного історичного відрізка, що проживає нації
Роман “Арманс, або Сцени з життя паризького салону 1827 р.” (1827) можна вважати добутком романтизму. Воно не мало успіху. Але точна посилка на час і місце є симптоматичною. “Арманс” можна вважати пробій пера, підготовкою до епохального полотна “Червоне й Чорне”.