Життєві принципи героїв у п’єсі А. Н. Островського “Безприданниця”
1. Життєві пріоритети купців. 2. Маска й внутрішня сутність Паратова. 3. Харита Ігнатіївна Огудалова й Лариса. 4. Карандишев і його життєві пріоритети. П’єса А. Н. Островського “Безприданниця” ставиться до числа добутків, які ледь втратять коли-або свою актуальність і сучасність Хоча сюжет п’єси належить своєму часу, сутність характерів героїв, їхні життєві принципи досить живучі. В образах двох купців, Кнурова й Вожеватова, втілився принцип “роби гроші”.
Принцип розважливого, навіть цинічного відношення в них поширюється
Показово те, яким способом купці вирішують
“Чесне купецьке слово” – от чим вони скріплюють свою угоду. Незважаючи на цинізм цієї угоди, можна сказати, що купці досить чесні й стосовно самої Лариси: Кнурів прямо заявляє, що пропонує дівчині, якщо вона прийме його речення піти до нього на зміст. Не виникає сумнівів, що він виконав би свої обіцянки.
Не так надходить Паратов, блискучий пан, що промотався підприємець Імідж “широкій росіянці душі”, “ідеалу чоловіка”, яким він є в очах Лариси, різко контрастує зі справжньою сутністю цієї людини: “У мене, Мокій Парменич, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно”. Паратов не має наміру пропонувати Ларисі щось певне, більше того, він заручений з іншої. Але якщо Кнурів чесно зізнається, що він одружений те Паратов обплутує довірливу Ларису спритними напівобіцянками: “…Ще кілька таких мінут… Я кину всі розрахунки, і вуж ніяка сила не вирве вас у мене; хіба разом з моею життям”.
Проте, незважаючи на лукавство цієї людини, Лариса вірить йому доти, поки він не повідомляє її сам, що заручено з інший, а вона вільна. Фактично в Паратова немає ніяких моральних принципів: він готовий на підлість не тільки заради вигоди, але й для хвилинної розваги. Кнурів і Вожеватов відмінно розуміють сутність свого приятеля й ділового партнера: “…Ви думаєте, що отут не без обману, що він знову словами понадив її?
” – “Так неодмінно. И, мабуть, обіцянки були певні й серйозні, а те як би вона повірила людиніі, що вуж раз обдурила її!” Чому ж справді Лариса повірила Паратову?
Видимо, тому що Лариса погано розбирається в людях, бачить у них не те, що є, а те, що їй хотілося б побачити. Життєвим пріоритетом Лариси є щирість. Вона “простувата”, по визначенню Вожеватова: “Не дурна, а хитрості ні, не вматушку.
У тої все хитрість і лестощі, а ця раптом, ні з того ні із сього, і скаже, що не треба”. Мати Лариси, дійсно, жінка активна й спритна. Всієї її турботи були спрямовані на те, щоб получше, повигоднее видати заміж своїх дочок. Однак її починанням не супроводжує успіх.
Начебто б удалося Хариті Ігнатіївні розробити мудровану систему вивудження грошей у потенційних наречених і багатих гостей, видала вона заміж двох сестер Лариси, але “треба їх запитати, чи солодко їм жити-те”. Таким чином, життєвим пріоритетом Харити Ігнатіївни є все та ж вигода, практична користь: “Ми люди бедние, нам принижуватися-те все життя Так вуж краще принижуватися змолоду, щоб потім пожити по-людськи”. Карандишев, зрозуміло, не занадто-те вписується в цю систему – Огудалова погодилася видати за нього дочка тільки тому, що на цьому наполягала сама Лариса. “…Хоч і кинути, так втрата невелика!” – розважливо зауважує Харита Ігнатіївна, думаючи, що Ларисі краще прокотитися по Волзі з багатими людьми, чим триматися за Карандишева.
Однак Лариса не розділяє розумних життєвих принципів своєї матері. Мрію про любов, що не відбулася, до Паратову Лариса сподівається изгладить тихими радостями сімейного життя, однак незабаром розбитими виявляються й ці надії. Нарешті Лариса побачила в справжнім світлі й свого улюбленого, і свого нареченого: один виявився негідником, іншої – незначністю. Вона майже готова погодитися піти на зміст до Кнурову, але це аж ніяк не продумане, тверезе рішення, а розпачлива спроба знайти хоч щось певне, спроба перебороти відчуття краху всього, у що вона вірила: “Я не знайшла любові, так буду шукати золота”. Серед життєвих пріоритетів Юлія Капитонича Карандишева, нареченого Лариси, у першу чергу впадають в око його власницькі, дріб’язкові інстинкти.
Він усіляко намагається підкреслити своє виключне право на Ларису “Забороняйте тоді, коли будете мати право, а тепер ще перегодите забороняти, рано”, – вагомо заперечує мати Лариси, коли Карандишев намагається заборонити своїй нареченій співати для гостей. Постріл Карандишева у фіналі п’єси – це найвищий прояв його погляду на Ларису як на свою власність, хоча той же Карандишев обурюється із приводу того, що Кнурів і Вожеватов дивляться на дівчину “як на річ”. Учинками Карандишева керують не стільки чіткі принципи, скільки гіпертрофоване почуття защемленого самолюбства, прагнення “по^-величатися”.
Однак всієї його спроби зрівнятися з багатіями приречені на провал Карандишев надійшов би розумніше, якби не влаштовував званого обіду, що змусив Ларису і її матір червоніти від сорому за нього. У п’єсі показані й життєві принципи тіточки Карандишева. Її міщанська ощадливість, звичайно, виглядає небагато смішно: але у всякому разі вона хоча б виправдана із практичної точки зору, адже платня в Карандишева невелике. На закінчення потрібно відзначити, що життєві принципи кожного героя п’єси Островського, звичайно, сильно залежать від середовища, у якій перебував і перебуває той або інший персонаж, однак не все визначається середовищем. Лукавство Паратова, тобто відсутність у нього яких-небудь моральних цінностей – це особистісна позиція, заснована на егоїстичні устремліннях Піднесене відношення Лариси до об’єкта своєї любові не підкріплено об’єктивними умовами: шляхетність дівчини, а також небажання відмовитися від своїх ідеалів і вдивитися в живу людину, не дозволяють Ларисі засумніватися в щирості Паратова.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)