Життя Василя Фівейського
Як мураха – піщинка до піщинці – будував батько Василь своє життя: одружився, став священиком, справив на світ сина і дочку. Через сім років життя розсипалася на порох. Потонув у річці його син, дружина з горя стала пити. Спокою не знаходить отець Василь і в храмі – люди його цураються, староста відкрито зневажає. Навіть на іменини до нього приходить тільки причт, поважні односельці не удостоюють батюшку уваги. Ночами п’яна дружина вимагає від нього ласк, хрипко благаючи: “Віддай сина, поп! Віддай, проклятий! “І пристрасть її перемагає
Незабаром стає ясно, що дитина – ідіот; ще нестерпніше робиться життя. Перш батькові Василю здавалося: земля крихітна, а на ній він один, величезний. Тепер ця земля раптом населяється людьми, всі вони йдуть до нього на сповідь, а він, безжально й безсоромно вимагаючи від кожного правди, зі стриманим гнівом повторює: “Що я можу зробити? Що я – Бог? Його проси! “Він покликав до себе горе – і горе йде і йде з усієї землі, і він безсилий зменшити земне горе, а тільки повторює:” Його проси! “- Вже сумніваючись
У ту ніч, напередодні Страсної п’ятниці, отець Василь зізнається дружині, що не може йти до церкви. Він вирішує пережити якось літо, а восени зняти з себе сан і виїхати з сім’єю світ за очі, далеко-далеко… Це рішення вносить до хати спокій. Три місяці відпочиває душа. А в кінці липня, коли батько Василь був на сіножаті, в будинку його спалахує пожежа і живцем згорає дружина. Він довго блукав по саду старого диякона, службовця з ним і прихистив з дочкою та сином після пожежі. І дивні думки отця Василя: пожежа – чи не був таким же вогненним стовпом, як той, що євреям вказував шлях у пустелі? Всю його життя Бог вирішив перетворити на пустелю – не для того чи, щоб він, Василь Фівейський, не блукав більш за старими, за’їжджена шляхах? .. І вперше за довгі роки, схиливши смиренно голову, він вимовляє в той ранок:
“Хай буде свята воля Твоя!” – І люди, що побачили його в той ранок в саду, зустрічають незнайомого, зовсім нового, як з іншого світу, людини, запитувача їх з усмішкою: “Що ви так на мене дивитесь? Хіба я – чудо? “Батько Василь відправляє дочку в місто до сестри, будує новий будинок, де живе удвох із сином, читаючи йому вголос Євангеліє і сам ніби вперше слухаючи про зцілення сліпого, про воскресіння Лазаря. У церкві він тепер служить щодня (а колись – лише у свята); наклав на себе чернечі обіти, суворий піст. І це нове його житіє ще більше насторожує односельців.
Коли гине мужик Семен Мосягін, визначений батьком Василем в працівники до церковного старости, всі сходяться на тому, що винен – поп. Староста входить до батька Василю у вівтар і прямо заявляє: “йди відступ. Від тебе тут одні нещастя. Курка і та без причин здохнути не сміє, а від тебе гинуть люди “. І тоді отець Василь, все життя боявся старосту, перший знімав капелюх під час зустрічі з ним, виганяє його з храму, як біблійний пророк, з гнівом і полум’ям у погляді… Відспівування Насіння відбувається в Духів день.
По храму – запах тління, за вікнами темно, як вночі. Тривога пробігає по юрбі, що моляться. І вибухає гроза: перервавши читання поминальних молитов, отець Василь регоче беззвучно і переможно, як Мойсей, що побачив Бога, і, підійшовши до гробу, де лежить потворне, розпухле тіло, гучно виголошує: “Тобі кажу – вставай!” Не слухається його мрець, не відкриває очей, не повстає з домовини. “Не хочеш?” – Отець Василь трясе труну, виштовхує з нього мерця. Народ в страху вибігає з храму, вважаючи, що в тихого і безглуздого їх пастиря вселилися біси. А він продовжує кликати до небіжчика; але швидше стіни впадуть, ніж послухається його мрець… Та він і не з мерцем веде поєдинок – бореться з Богом, в якого увірував безмежно і тому має право вимагати дива! Охоплений люттю, отець Василь вибігає з церкви і мчить через село, в чисте поле, де оплакував не раз свою гірку долю, свою испепеления життя. Там, серед поля, і знайдуть його назавтра мужики – розпластаного в такій позі, ніби й мертвий він продовжував біг…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)