Життя на границі смерті – проблема роману Василя Барки “Жовтий князь”

Нинішнє покоління у великому боргу перед прадідами й прабатьками, адже понад півстоліття умалчивалась наистрашнейшая трагедія українського народу – штучний голод 1933 року. Цей борг віддає деякою мірою творчість письменників діаспори

Василь Барка належить до тих художникам, які жили й працювали в еміграції. Найвідоміший добуток, що принесло йому славу – роман “Жовтий князь”. У ньому автор вище всього намагався показати миру хворобливу правду про радянську тоталітарну систему, що знищувала все світлому й гуманне на своєму шляху.

Передісторія роману почалася ще в 1932-1933 роках, коли на Україні лютував голод, що знищив мільйони людських життів. На той час Василь Барка перебував на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї. По його свідченнях у цій місцевості вимерла третина населення. Голод “зачепив” безпосередньо і його: “У мене було на тілі біля дванадцяти ран. Вони йшли по лініях кровоносних посудин… Ноги вже тріскалися, опухали. Я вже ходив, тримаючись за забір і стіни там, де вже лежали мертві…” Так напише у своїх спогадах письменник. Над романом “Жовтий князь” В. Барка працював біля двох років. Це була завзята

й дуже важка робота, тому що супроводжувалася, крім фізичних зусиль, глибокими емоційними переживаннями. Він хотів більш точно й об’єктивно “увічнити” ті страшні для його народу події, розповісти миру хворобливу правду оних.

Вирішуючи проблему “жовтого князя”, що є символом знищення й руйнування, автор разом з тим піднімає ряд інших проблем, які залишаються актуальними й сьогодні. Це проблеми батьків і дітей, бездушного знищення батьківських Корінь, знищення вікових традицій народу, деформація його менталітету. Але основною проблемою роману є філософська думка: життя на грані смерті. Саме на прикладі сім’ї Катранникових автор і вирішує її. Прийшло страшне нещастя в колись квітуче Село з біленькими хатками, зеленими тополями, соняшниками, які “горіли яскравіше, ніж ткання на ризах”. І принесли це нещастя слуги жовтого князя, які погубили життя, залишили темну пустелю, чужу місцевість. Немов на доказ страшних результатів праць “жовтого князя”, автор у романі створив свій календар, де місяці роки називаються по-новому: грудень – трупень, січень – могилень, вересень – разбоень, жовтень – худень, листопад – пухлень, лютий – людоедень… Це просто жахливі слова!

По-новому називає В. Барка і головних героїв роману. Це “хлеботруди”, “хлеботруси”, між ними – “хлебокуси”, “хлебопроси”, “хлебокради”. Основна увага автора зосереджує саме на відображенні протилежних сторін життя: він пише про тих, хто вирощує хліб, і про тих, хто відбирає його в селян. Персонажі, які протистоять один одному й перебувають по різні сторони моралі, – це простий селянин Мирон Катранник і Григорій Отроходин, що очолює кампанію винищування жителів села. У кожного з них своя віра: у Мирона – християнська з десятьма заповідями, а в Григорія – партийно-большевицкая зі сталінським наказом: “Убий душу!” Але цього не вдалося людоморам. Душу простої людини, з дитинства просочена добром, красою й вірою, виявилася непереможною. У добутку це точно показано в глибокому зображенні внутрішнього миру Андрійка – останнього з живих у сім’ї Катранникових. Саме він, пам’ятаючи про всім пережитому, бере на себе відповідальність за збереження й продовження роду. Відродження душі хлопчика наступає тоді, коли він починає зауважувати красу, квіти, “з білими променями навколо”. Його серце не равнодушно до краси, а, отже, до життя. Саме для нього засяяв небозвід у вигляді чаші, схованої селянами в чорноземі, про таємницю якої не було розказано нікому, що навіть умирає в цьому страшному пеклі

Автор у романі намагається дати відповідь на вічне питання: для чого людина приходить у цей мир? Щоб відповісти, В. Барка зображує досить численний ряд різноманітних образів, які все-таки умовно можна розділити на дві категорії: люди-варвари або ж сліпі виконавці, слуги диявола (жовтого князя), що “виповз із драговини в образі компартії”; люди-жертви, які по своїх духовних якостях наближені до Ісуса Христові

Страшне нещастя осягло Україну, тому народ повинен спокутувати за свій гріх, що полягає у відступництві від віри, нешанобливому відношенні до історії, руйнуванні храмів. Але Василь Барка вірить у відродження українського народу. Сьогодні цей роман звучить як застереження від помилок минулого, тому що потрібно берегти людський дух і палку віру в прекрасне й вічне


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя на границі смерті – проблема роману Василя Барки “Жовтий князь”

Categories: Нові твори

Links