“Життя та творчість Миколи Хвильового”
Відомий український письменник Микола Хвильовий опинився у самому вирі різних думок і поглядів митців свого часу, у самому центрі боротьби літературних угрупувань. І своїми памфлетами він не стільки угамовував подібні пристрасті, а ще більше їх розпалював. У перші післяреволюційні роки М. Хвильовий був одним з найпопулярніших українських письменників. Його поетичні новели друкувалися у шкільних хрестоматіях і підручниках, його твори перекладалися за кордоном, а його пісні співав український народ. Але вже тоді письменник добре відчував
У цей час Микола Хвильовий пише свої “Листи до літературної молоді”, статті і памфлети, у яких гаряче відстоює величну ідею відродження національного українського мистецтва, виступає проти знеособлення літератури і намагається довести, що мистецтво повинна творити не армія неосвічених робітфаківців і робкорів,
Та дуже скоро ця організація самоліквідувалася, бо її керівників і організаторів приближені до влади “письменники” і “літературознавці” стали називати речниками націоналістичної української буржуазії в літературі. Але М. Хвильовий вважав, що українське мистецтво все ж таки повинне знайти найвищі для нього естетичні цінності. Та для цього треба спочатку створити нормальні умови для відродження культури і підняти художній рівень тогочасного мистецтва на рівень світових шедеврів.
З часом суперечка щодо шляхів розвитку національної української радянської літератури перейшла в політичну площину. Дійшло до тверджень, що Микола Хвильовий закликає Україну до виходу з Радянського Союзу. Звісно ж, про це письменник не мав і гадки, але він послідовно відстоював суверенітет рідкої країни, а передусім, її економічну і культурну незалежність. М. Хвильовий вважав, що Україна повинна бути повністю незалежною державою, але при цьому має входити своїм республіканським організмом до складу СРСР. І Україна повинна бути незалежної не тому, що українці антикомуністи, а тому, що так вимагає непереможний хід сучасної історії.
Цю тезу Микола Хвильовий розвиває у подальшій своїй творчості і доводить своїм сучасникам неминучість виборення українським народом незалежності і застерігає супротивників цієї думки від затримання процесу виявлення зростання нації до самостійної державної одиниці. Однак, не завжди чітко сформульовані і полемічно загострені твори письменника провокаційно переосмислювалися і навмисно перекручувалися. Дуже важко було справжньому українцю захищати свої позиції в атмосфері огульних звинувачень української інтелігенції в її ідейних помилках, в атмосфері інтриг, недовіри і підозрілості.
Оцінку творчості Миколи Хвильового дав сам батько усіх народів Йосип Сталін. Його слова і стали дороговказом для тих, хто повинен був слідкувати за відхиленням українських митців від курсу партії. Безглуздість його звинувачень біла очевидною, але хто б наважився їх спростувати? Декілька разів письменник намагався зняти з себе звинувачення, не один раз він виступав із заявами і навіть каяттями, засвідчував свою любов до російської літератури і присягав на вірність партії. Та його вже не хотіли чути, його вже було небезпечно чути.
У травні 1933 року заарештували Михайла Ялового, найближчого друга письменника. Приголомшений Микола Хвильовий гарячково шукав виходу і пояснень, але не було ні того, ні іншого. Саме тоді він приймає рішення закінчити життя самогубством. Письменник сподівається, що своєю смертю він відгородиться від наростаючої хвилі політичних звинувачень, репресій і масового голоду. Він сподівається потрясти своїх опонентів і своїх друзів, а також згуртувати однодумців перед майбутніми небезпеками. Це був трагічний вибір, але це був його вибір.
Вранці 13 травня Микола Хвильовий зібрав на своїй квартирі найближчих друзів – Михайла Йогансена, Івана Дніпровського, Григорія Епіка, Олеся Досвітнього і Миколу Куліша. Він пригощав їх чаєм, декламував вірші О. Пушкіна, грав на гітарі і жартував. Через деякий час Микола Хвильовий вийшов до своєї робочої кімнати, звідки через декілька хвилин пролунав постріл.
У квітні 1988 року до Інституту літератури АН УРСР з КДБ СРСР надішли дві передсмертні записки Миколи Хвильового, з яких зрозуміла уся суть трагедії. Письменник зізнається, що він нічого не розуміє, адже знищення найкращих митців-комуністів ведеться в ім’я тих ідей, які вони саме і відстоювали, в які свято вірили і в ім’я яких вони будували нове українське мистецтво і літературу.
Микола Хвильовий своєю смертю, як своїм життям і своєю творчістю прагнув врятувати нову українську літературу. Він прагнув врятувати від жорстоких репресій своїх колег і друзів, відвести від них будь-яку підозру. І не випадково письменник обрав дату своєї смерті 13 травня, адже він і народився теж 13 числа. Він намагався посилити символічне значення числа, яке вважається в народі нещасливим і звернути увагу на трагічність ситуації, що склалася на той час.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)