Жіночі образи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
И от одна, одна Тетяна!
На жаль! подруга стількох років,
Її голубка молода,
Її повірниця рідна,
Судьбою вдалину занесена,
З нею назавжди розлучена.
Спільність дитячих вражень, забав, дорослішання, дівочих мріянь зв’язують їх прочнее, чим роз’єднує духовна несхожість, різниця й щиросердечна сприйнятливість.
Зовнішність Ольги і її характер автор описує досить коротко, не дуже виразно. Він малює вигляд писаної красуні з усіма традиційними атрибутами, без найменшої вади:
…Ока, як небо блакитні
Посмішка,
Движенья, голос, легкий стан…
Настільки ж бездоганний, безконфліктний, затишний і її внутрішній мир – мир гармонічний у межах сприйманого органами почуттів і не прагнучий за ці межі:
Завжди скромна, завжди слухняна,
Завжди як ранок веселий,
Як життя поета простодушне,
Як поцілунок любові милий…
Цей доконаний образ, що нібито зійшов з календаря або барвистого плаката, живаючи ілюстрація батьківських подань про ідеальну, гречну, слухняну дитину (“Безневинної принадності повна, в очах батьків, вона цвіла, як конвалія потаєний…”) представляється надто насиченим
…але будь-який роман
Візьміть і знайдете, вірно
Її портрет: він дуже милий,
Я колись сам його любив,
Але набрид він мені безмірно.
А. С. Пушкін відплачує належне класичної правильності рис і дитячої безтурботності душі героїні, але він уже духовно переріс юнацьке захоплення подібними образами, що часто зустрічалися в любовній ліриці поета. Тому хоча автор і таки поблажливий до Ольги, однак нещадно критичний погляд Онєгіна в певній мері виражає й об’єктивне відношення поета:
У рисах в Ольги життя немає.
Точнісінько у Вандиковой Мадоне:
Кругла, червона особою вона,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї.
Онєгін відразу виділив із двох сестер Тетяну, оцінивши оригінальність, натхненність її вигляду, складність і напруженість щиросердечного життя героїні. Пушкіна споконвічно підкреслює несхожість сестер як зовні, так і внутрішньо:
Отже, вона звалася Тетяною.
Ні красою сестри своєї,
Ні свіжістю її рум’яної
Не залучила 6 вона очей.
Дика, сумна, мовчазна,
Як лань лісова боязка,
Вона в сім’ї своєї рідний
Здавалася дівчинкою чужої.
Зовнішність своєї улюбленої героїні автор передає опосередковано, у порівнянні з виглядом Ольги, виражаючи цим вторинність фізичного стосовно духовного, підкреслюючи, що тільки озаренность особи духовним вогнем робить його прекрасним. Тетяна любить і чудово почуває природу, вона живе просто й природно, у повній гармонії зі сходами й заходами, з холодною красою зими й пишним оздобленням осіни. Природа харчує її духовний мир, сприяє відокремленій мрійності, зосередженості на рухах своєї душі, простоті й природності поводження. Забавам і розвагам однолітків вона воліє “страшні оповідання зимою в темряві ночей”, барвистого, повні глибокого, таємничого змісту народні пісні й обряди.
Тетяна увлеченно читала сентиментальні романи, щиро співпереживаючи їхнім героям, захоплюючись високим розжаренням їхніх почуттів. І коли прийшла настав час закохатися, вогонь її любові спалахнув яскравим, невгасимим полум’ям: його харчували й романтичні почуття улюблених персонажів, і неутолимый жар самотньої, прагнучої до високого спілкування душі, і цілісність і глибина цієї самобутньої, органічної натури, викоханої загадковими романтичними образами усної народної Творчості. Як щиро, безпосередньо виражає Тетяна сумбур своєї душі, глибину почуттів, як природно передає зніяковілість і сором, надію й розпач у листі до Онєгіна:
Навіщо ви відвідали нас?
У глухомані забутого селенья
Я ніколи не знала б вас,
Не знала б гіркого мученья…
Іншої!.. Ні, нікому на світі
Не віддала б серця я!
Те у вышнем призначено раді…
Те воля неба: я твоя…
Я чекаю тебе: єдиним поглядом
Надії серця оживи
Иль сон важкий перерви,
На жаль, заслуженим докором!
И Тетяна виявилася вірна своєї першої і єдиної любові (“И в самітності жорстокому сильніше пристрасть її горить, і про Онєгіна далекому їй серце голосніше говорить…”), на відміну від Ольги, що дуже незабаром утішилася в заміжжі (“Мій бедный Ленский! знемагаючи, не довго плакала вона, На жаль! Наречена молода свого суму не вірний”). Правда, доля розпорядилася так, що Тетяна стала дружиною іншого, але в цьому не її вина. Молода жінка відкидає любов Онєгіна через вірність підвалинам убраної з дитинства народної моралі, небажання зруйнувати життя люблячої її людини. У цьому її життєва Драма.
Рішуче, з достоїнством відкидає Тетяна запізніле визнання Онєгіна, затверджуючи, що чеснота, честь, почуття боргу, моральні обов’язки дорожче любові:
Я вийшла заміж. Ви повинні,
Я вас прошу, мене залишити;
Я знаю: у вашім серці є
И гордість і пряма честь.
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана;
Я буду століття йому вірна.
А. С. Пушкін в “Євгенію Онєгіні” намалював нам два несхожих, але, безсумнівно, знакомых нам по життю жіночих характеру. Зрозуміло, характер Ольги зустрічається частіше, але й з образом Тетяни, може бути, не настільки яскравим у тих або інших проявах, ми обов’язково зштовхнемося на життєвому шляху.
Дуже образно і яскраво визначив подібність і розходження двох жіночих характерів у романі И. А. Гончарів: “…характер позитивний – пушкінська Ольга – і ідеальний – його ж Тетяна. Один – безумовно, пасивне вираження епохи, тип, що відливається, як віск, у готову, пануючу форму.
Іншої – з інстинктами самосвідомості, самобутності, самодіяльності. Тому перший ясний, відкритий, зрозумілий відразу…
Інший, навпроти, своєрідний, шукає сам свого вираження й форми, і тому здається примхливим, таємничим, малоуловимым”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)