Жіночі образи в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре”
Одне з центральних місць в поемі займає повість про життя Мотрони Тимофіївни Корчагіна. Героїня відноситься до того типу чудових російських жінок, який описаний у поемі “Мороз, Червоний ніс”. З перших рядків розповіді про Мотрону Тимофіївні нас приваблює її портрет: Красива; волосся з сивиною, Очі великі, суворі, Вії найбагатші, Сувора і смуглявенька.
Мотрона Тимофіївна з дитинства звикла до праці. На п’ятому році батько її, за звичаєм, “вивів з дитинства”, а на сьомому вона вже бігала у стадо за коровою, носила батькові сніданок,
Але важка жіноча доля! Виснажлива праця, образи з боку чоловікової рідні, смерть дитини, голод, хвороби, пожежі, переслідування панського керуючого – всі ці випробування мужньо переносить Мотрона Тимофіївна. Вона знаходить в собі сили протистояти забобонам: відмовилася виконати вимогу зайда прочанки – не годувати – дітей молоком по пісним днях. Не дозволила вона та старості висікти сина Федосю – прийняла на себе покарання.
Як на мене образи смертні Пройшли неотплаченние, І батіг на мене пройшла!
“Крестьянка” – сама лірична частина поеми. Гаряче співчуваючи своїй героїні, Некрасов наповнив її розповідь поетичними образами, широко використовував народні пісні, голосіння, приказки та порівняння. Задушевний тон розповіді Мотрони Тимофіївни надають також часто зустрічаються в її промові зменшувальні суфікси в словах, наприклад:
Я пастушка люб’язного До сонця підняла, Сама взула в Лапотко, Перехрестила; шапочку, Рожок і батіг дала.
З любові і гніву витканий художником чудовий портрет матері-селянки. Її любов до дітей переплітається з ненавистю до гнобителів. Мотрона Тимофіївна змушена терпляче переносити несправедливості, але в її душі ніколи не згасає внутрішній опір гнобленню, прагнення до незалежності. Зовні покірна, вона готова до боротьби, готова мстити за образи: Я потуплений голову, Серце гнівне ношу!
Ненависть селян до гнобителів проривається в багатьох місцях поеми. Виведений з терпіння селянин Агап Петров, як обухом, б’є князя качатина гнівним словом: Послідок ти! З милості Мужицькою нашої дурості Сьогодні ти начальствуешь, А завтра ми Послідок Пінка – і скінчений бал!
Могутні сили, що криються в народі, уособлені в Савелии, якого Некрасов називає “богатирем святорусской”, звеличуючи цим визначенням його життя борця і мученика. Стойко, згуртовано трималася корежская громада проти вимагань поміщика Альтаночницеві: Здавалися люди слабкі, А сильні за вотчину Стояли добре.
Вісімнадцять років терпіли вони знущання німця-управителя, але “… німець як не панував, – каже Савелій, – так наші сокири лежали – до пори!” Савелій і його товариші розправилися з німцем, і за це їм довелося перенести острог і каторгу. Куди ти, сила, делася? На що ти став у нагоді? – Під різками, під палицями По дрібницях пішла! – З тугою думав Савелій про багаторічну безплідній боротьбі з насильниками. Узагальнююче значення розповіді Савелія підкреслюється його словами про богатирство російського мужика: Ланцюгами руки крутіше, Залізом ноги ковані, Спина… ліси дрімучі Пройшли по ній – зламався. Всі терпить богатир!
Ще виразніше про святість боротьби народу з гнобителями говорить легенда “Про двох великих грішників. Наближення легенди до релігійної притчі (розповідає її старець Іонушка, який прославився своїм благочестям, починає розповідь “старанно перехрестившись”; в якості джерела він посилається на батька Питирима з Соловецького монастиря) знадобилося Некрасову не тільки для маскування революційного змісту легенди. Некрасов користується формою релігійної притчі як найдоступнішою селянинові того часу, найсильніше діючої на уяву народу. Вбивство “знатного, першого в тій стороні” пана зображується як угодне Богу справа. Не можна забувати, що ці рядки писалися якраз у той час, коли народовольці полювали за “коронованим звіром”. Припущення, що під паном Глухівським. мається на увазі цар, підтверджується словами:
Скільки холопів гублю, Мучу, питаю і вішаю
Викликали “скажений гнів” відлюдника. Вельможі мучили своїх холопів, але катувати і вішати міг тільки цар. Таким чином, в розпал нового революційного підйому Некрасов легендою “Про двох великих грішників” кликав народ на священну війну проти поміщиків і царя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)