Образи селян у поемі H. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”

І. Образи селян і селянок у лірику. 2.Герої поеми “Кому на Русі жити добре”. 3. Збірний образ російського народу. Селянська Русь, гірка народна частка, а також сила й шляхетність російського народу, його вікова звичка до праці – одна з основних тем у творчості Н. А. Некрасова У віршах “У дорозі, “Школьник”, “Трійка”, “Залізниця”, “Забуте село” і безлічі інших з’являються перед нами образи селян і селянок, створені автором з більшим співчуттям і замилуванням. Він уражений красою молодої селянської дівчини, героїні

вірша “Трійка”, що біжить за трійкою, що пролетіла мимо.

Але замилування переміняється міркуваннями про її майбутню гірку жіночу частку, що швидко погубить цю вроду. Героїню чекає безрадісне життя, побої чоловіка, вічні докори свекрухи й важка щоденна праця, що не залишить місця мріям і прагненням. Ще більше трагична доля Груші з вірша “У дорозі”. Вихована по примсі пана як панянка, вона була видана за мужика й повернута “на село”.

Але вирвана зі свого середовища й не привчена до важкої селянської праці, прикоснувшаяся до культури, вона вже не може повернутися до колишнього життя. У вірші майже

немає опису її чоловіка – ямщика. Але те, з яким співчуттям розповідає він про долю ” лиходійки-дружини”, розуміючи весь трагізм її положення, говорить нам дуже багато про нього самому, його доброті й шляхетності.

У своєму невдалому сімейному житті він винить не стільки дружину, скільки “панів”, що погубили її дарма. Не менш виразно зображує поет мужиків, що прийшли один раз до парадного під’їзду. Їхній опис займає лише одну шосту добутки й даноі зовні скупо: зігнуті спини, худий армячишко, засмаглі особи й руки, хрест на шиї й кров на ногах, взутих у саморобні постоли. Видно не близький був їхній шлях до парадного під’їзду, куди їх так і не пустили, не прийнявши вбогої лепти, що вони могли запропонувати. Але якщо всі інші відвідувачі, “осаджуючі” парадний під’їзд у будень і у свята зображуються поетом з більшою або меншою часткою іронії, то про мужиків він пише з відвертим співчуттям і шанобливо називає їхніми російськими людьми.

Моральну красу, стійкість, мужність російського народу оспівує Некрасов і в поемі “Мороз, Червоний ніс”. Автор підкреслює яскраву індивідуальність своїх героїв: батьків, на яких обрушилося страшне горе – смерть сина-годувальника, самого Прокла – могутнього богатиря-труженника з більшими мозолистими руками. Багато поколінь читачів захоплювалися образом Дар’ї – “величної слов’янки”, гарної у всякому одязі й спритної в кожній роботі Це справжній гімн поета російській селянці, що звикла своєю працею добувати статок, що вміє й працювати й відпочивати. Саме селяни є основними діючими особами й у поемі “Кому на Русі жити добре”. Сім “статечних мужиків із временнообязанних”, як вони самі називають себе, із сіл з мовцями назвами (Заплатово, Дирявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неуро-Жайка), намагаються вирішити непросте питання: “кому живеться весело привільно на Русі?

“. Кожний з них уявляє собі щастя по-своєму й щасливими називає різних людей: поміщика, попа, царського міністра й самого государя Вони є узагальненим образом селянина – завзятого, терплячого, часом запального, але й готового стояти за правду й свої переконання. Мандрівники не єдині в поемі представники народу. Ми бачимо там безліч інших чоловічих і жіночих образів. На ярмарку мужикам зустрічається Вавила, “торгуючій внучці козлові черевички”.

Їдучи на ярмарок, він наобіцяв усім подарунків, але “пропився до грошика”. Вавила готовий терпляче винести докори домашніх, але мучається від того, що не зможе привезти обіцяного подарунка внучці Ця людина, для якого лише шинок – відрада у важкому безпросвітному житті, викликає в автора не осуд, а скоріше жаль. Співчувають мужикові й навколишні. І всі готові допомогти йому хлібцем або роботою, а допомогти грошима смог лише пан Павлусь Веретенників.

І коли він виручив Вавилу й купив для нього ботиночки, всі навколо були раді так, немов він кожного обдарив рублем. Ця здатність російської людини щиро радуватися за інший додає ще одну важливу рису в збірний образ селянина Та ж широта душі народної підкреслюється автором в оповіданні про Єрмила Ілліча, у якого багатий купець Алтинников вирішив відібрати млин. Коли треба було внести задаток, Єрмил звернувся до народу із проханням виручити його. І героєві зібрали необхідну суму, а рівно через тиждень він чесно повернув борг кожному, і все честно забрали лише стільки, скільки давали й навіть залишився зайвий рубль, що Єрмил віддав сліпим. Не випадково селяни в один голос избира-ют його старостою И він судить всіх чесно, карає винних і не кривдить правих і не берет собі ні однієї зайвої копієчки.

Лише раз Єрмил, говорячи сучасною мовою, скористався своїм положенням і спробував урятувати брата від рекрутчини відправивши замість нього іншого юнака. Але його замучила совість і він перед усім миром повинился у своїй неправді й залишив посаду. Яскравим представником народного характеру стійкого, чесного, іронічного є й дід Савелій. Богатир з величезною гривою, схожий на ведмедя.

Про нього розповідає мандрівникам Матрена Тимофіївна, що мандрівники теж запитують про щастя. Рідний син кличе діда Савелія “таврованим, каторжним”, у сім’ї його недолюблюють Матрена, що перетерпіла багато образ у сім’ї чоловіка знаходить у нього розрада. Він розповідає їй про часи, коли не було над ними ні поміщика, ні управителя, не знали вони панщини й не платили оброку.

Тому що не було в їхніх місцях доріг, крім звіриних стежок. Таке привільне життя тривало доти, поки “через ліси дрімучі й болота топкі” не підстелив до них пан німця. Цей німець обманом змусив мужиків зробити дорогу й почав керувати по-новому, розоряти селян. Вони терпіли до пори до часу, а один раз, не витримавши, зштовхнули німця в яму й закопали живцем. Від негод, що випали на його частку, в’язниці й каторги Савелій загрубів і озлобився, і лише поява в сім’ї дитини Демушки повернуло його до життя.

Герой навчився знову радуватися життю. Саме йому важче всього пережити загибель цієї дитини. Він не корив себе за вбивство німця, а за загибель цієї дитини, за яким недоглядів корить так, що не може жити серед людей і йде в ліс. Всі зображені Некрасовим персонажі з народу створюють єдиний збірний образ селянина-труженника, сильного стійкої, довготерпеливого, виконаної внутрішньої шляхетності й доброти, готового допомогти у важку мінуту тим, хто в цьому бідує. І хоча живеться цьому селянинові на Русі не солодко, поет вірить у нього велике майбутнє


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи селян у поемі H. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”

Categories: Шкільні твори

Links