Образи селянських жінок у поемі “Кому на Русі жити добре”

Образи селянських жінок, виведених поетом у добутках, написаних до поеми “Кому на Русі жити добре”, здаються тільки ескізами до намальованого на весь зріст портрету Матрени Тимофіївни. Якщо в 40-х роках, та й пізніше Некрасов зображує в селянських жінках переважно терпіння, затурканість (“ти вся – втілений переляк, ти вся – вікова знемога”), покірність (“до труни рабові покорятися”), то тепер поет показує зародження в російській селянці гніву, прагнення позбутися від покірності, смиренності як сумної спадщини вікового рабства.

Матрена розповідає семи мандрівникам глибоко хвилюючу повість свого життя

Важкий її шлях: спочатку коротка радість дитячого років, що потім швидко промайнуло дівоцтво, потім заміжжя, а далі – гірка доля невістки в чоловіковій сім’ї, смерть первістка-сина, голодний рік. Етапи цього багатостраждального життя відбиті в чудесних народних піснях, якими перемежовується оповідання Матрени. Селянка перераховує перенесені її сім’єю нещастя: двічі – пожежа, тричі – сибірська виразка й т. д., супроводжуючи опис свого “щастя” словами:

Ногами я не топтана,
Мотузками не в’язана,
Голками

не колота…
Чого ж вам ще?

Повість Матрени Тимофіївни закінчується притчею про загублені “ключі від щастя жіночого”, що символізує безвихідність важкої частки селянки. Матрена, на основі свого життєвого досвіду, рішуче заявляє:

Не справа – між бабами
Щасливу шукати!
Ідіть ви до чиновника,
До вельможного боярина,
Ідіть ви до царя,
А жінок ви не торкайте…

Після оповідання про перенесені нею в житті найтяжчих випробуваннях Матрена Тимофіївна зізнається мандрівникам:

Я потуплену голову,
Серце гнівне ношу…

Найжахливіший гріх, на думку Некрасова, якому немає прохання, – це зрадництво свого брата мужика. Гліб-Староста по жадібності погодився закріпачити вісім тисяч душ, спаливши разом зі спадкоємцем-паном вільну:

На десятки років, до недавніх днів
Вісім тисяч душ закріпив лиходій,
З родом, із плем’ям; що народу-те!
Що народу-те! з каменем у воду-те!
Все зрошує бог, а Иудин гріх
Не прощається.

Кріпосне право – от той грунт, на якій можуть з’являтися зрадники із селян, подібні до Гліба “окаянному”:

Усьому провиною кріплення!
Немає кріплення – Гліба нового
Не буде на Русі!

У поемі є образ шпигуна, Егорки Шутова. До нього народ ставиться з лютою ворожістю: де б не з’явився шпигун, селяни всюди його переслідували. Сатирично показує Некрасов лакейство, холопство двірських. Такі Іпат, що потім був лакей і “улюблений раб” Переметьева, нарешті, навіть Клим, фіктивний бурмистер князя Качатина. Двірські, по характеристиці Некрасова, відрізняються від селян – вони зіпсовані близькістю до поміщиків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи селянських жінок у поемі “Кому на Русі жити добре”

Categories: Шкільні твори

Links