“Жінка в пореволюційному суспільстві” за творами М. Хвильового
У творчості відомого українського письменника Миколи Хвильового жіночі образи займають особливе місце. Відомо, що в житті українського народу у всі часи панував культ жінки. Це й матір, і кохана, і просто жінка-робітниця. Зі сторінок творів українських письменників-класиків жінка найчастіше постає у образі берегині споконвічних родинних традицій. А якою ж бачить своїх співвітчизниць і сучасниць М. Хвильовий?
Для більшості людей, життя яких було добре налагоджене і розмірене, у пореволюційні часи оточуючий світ перевернувся з ніг на голову.
Прикладом такої віри може бути оповідання М. Хвильового “Сентиментальна історія”, в якому письменник намагається якомога реалістичніше зобразити життя головної героїні
Б’янка навчилась самотужки виходити зі скрутних становищ, які з’являлися у її житті. Та в той же час вона ніколи не дозволяла собі іти на компроміси із власним сумлінням. Жінка усвідомлює і відчуває, що ніяк не можна просто сидіти, склавши руки, бо інакше її рідна “вишневоока Україна” дуже швидко перетвориться на справжнє збіговисько моральних і духовних потвор. Але навколо героїні відбувається щось бридке і жахливе. Ці суспільні процеси Б’янка називає “світовим бардаком”. Дівчина впевнена, що красномовними та сміливими лозунгами життя ніяк не покращити, тому майбутнє своєї рідної країни вона вважає “сентиментальною даллю”.
Та що ж робити у тих обставинах, що склалися? Як перетворити на реальність “сентиментальну даль”? Адже ламати – не будувати, і душа не буде боліти. Але чи може суспільство стати щасливим на руїнах одвічних моральних цінностей? Земляків Б’янки у більшості своїй не цікавлять чесноти оточуючих, і дівчина цьому жахається. Вона добре бачить, що рідна країна котиться у прірву і розуміє, що лише узаконені істинні морально-етичні норми здатні пролити світло на затуманене майбутнє і врятувати суспільство від повної деградації.
Та найбільше героїню оповідання дивує те, що більшість людей навіть не намагаються замислитися над сенсом свого життя. Зачинившись на замки і засови у своїх “нірках”, вони не живуть, а лише існують під тягарем страху. Дівчина хворіє “темною ніччю нашої дійсності”, але, нажаль, змінити щось у суспільстві та в оточуючих людях – не в її силах. Відчайдушною спробою налагодити гармонію між реальністю і мрією став останній вчинок героїні оповідання. Але чи вдалося їй цього досягнути? Напевне, ні. Віддавши себе, дівчина загубила найчистіше, найсвятіше і найдорожче, що було в її душі.
Головна героїня оповідання М. Хвильового “Сентиментальна історія” – це узагальнений образ української жінки пореволюційних часів. Використовуючи цей образ, письменник намагається переконати читачів у тому, що роль жінки виняткова у будь-які часи, у будь-якому суспільстві, адже саме жінка є берегинею людських душ і втіленням одвічних моральних цінностей та чеснот.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)