Жінка у пореволюційному суспільстві
У Творчості М. Хвильового жіночі образи мають особливе значення. Відомо, що в Україні завжди панував культ Жінки. Матір, кохана, Берегиня роду й споконвічних традицій – таким постає образ жінки зі сторінок письменників-класиків. А якою бачить жінку М. Хвильовий? У пореволюційні часи світ перевернувся з ніг на голову. Що відбувалося? Руйнація моральних канонів і, як наслідок,- деградація людських душ. І кому, як не жінкам, слід зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий впевнений, що жінки морально стійкіші за чоловіків, тому-то він переконаний,
Головна героїня оповідання “Сентиментальна Історія ” намагається знайти своє місце у буремному новому суспільстві. Б’янка не бажає бути “зайвою”, як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не хоче пливти за течією шаленої ріки під назвою радянське суспільство, бо Б’янка – сильна особистість. Дівчина привчилась самотужки знаходити вихід із скрутного становища. Але в той же час вона ніколи не дозволить собі піти на компроміс із власним сумлінням. Героїня відчуває й усвідомлює те, що не можна сидіти склавши
Ламати – не будувати: душа не болить. Але чи може бути щасливим суспільство на руїнах моральних цінностей? Героїня жахається, що її земляків не цікавлять одвічні людські чесноти. Країна котиться у прірву… І лише істинні морально-етичні закони здатні врятувати суспільство від деградації, пролити світло на затуманене майбутнє.
Але найбільше дівчину дивує те, що люди навіть не намагаються замислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своїх нірках, вони живуть під тягарем страху. Б’янка страждає “темною ніччю нашої дійсності”, але змінити щось – не в її силах. Її останній вчинок – відчайдушня спроба налагодити гармонію між мрією та реальністю. Але чи можливо це? Віддавши себе, Б’янка загубила найдорожче, найсвятіше й найчистіше, що було в її душі.
Б’янка – збірний жіночий образ пореволюційної доби. М. Хвильовий переконує нас, що роль жінки у суспільстві виняткова за будь-яких історичних часів, адже вона – втілення одвічних чеснот, Берегиня людських душ.
Новела “Кіт у чоботях” присвячена жінці в революції. Гапка, тобто товариш Жучок, – це тип, що його зустрічав автор – оповідач на воєнних дорогах. Жінка невисока на зріст, взута у завеликі чоботи за жвавий характер і, очевидно, темні очі прозвана Жучком. Спробуємо проаналізувати мову цієї новели і простежити, чи характерні для неї параметри імпресіоністичного письма.
Насамперед впадає у вічі настроєність твору, що характерно для імпресіонізму. Захоплено-піднесене ставлення оповідача до Гапки-Жучка виражається як безпосередньо словами, так і самим синтаксисом – це в основному короткі, часто однослівні речення. Так можуть говорити вкрай захоплені люди: треба, щоб був гімн “моралям революції”, але Жучкові буде не гімн, а пісня.
Портрет героїні, тобто зовнішність, письменник характеризує одним словом “жучок”. Ми не знаємо, русява вона і чорнява, якого кольору її очі. “Відомо, що “ніс – головка від цвяшка” і що зріст – “кіт у чоботях”.
Ім’я героїні – Гапка – асоціюється із гаптуванням золотом або сріблом, із червінькою революцією, із п’ятикутною зорею на капелюшку, очі – із серпневим сонячним променем. Гапка – “мураль” революції, що тягне сонячну вагу у сонячний вік. Поєднання червінькового кольору із кольором хакі – це і є головна героїня. Зустрічаємо Кота в чоботах і біля вогню, посеред зими й темної ночі. Золото, вогонь – це асоціації тепла, радості, досконалості.
Товариш Жучок – секретар партячейки – розмовляє часто російською мовою (новела практично написана наполовину російською), що доносить до читача дух того часу, іншими словами – стиль життя, коли на жіночих зібраннях говорили про аборт, Кохання, право куховарки.
Мовна стихія “Кота в чоботях” сповнена піднесення, радості, легкої іронії, щирого захоплення та симпатії. Автор новели – ще не той “холодний” Микола Хвильовий, який в “Арабесках” скаже: “женщина – круч наших емоцій”. “Кіт у чоботях” – безпосередня, власне чоловіча емоція, викликана незвичайною Гапкою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)