Жемчужников Олексій Михайлович ліричний поет
ЖЕМЧУЖНИКОВ Олексій Михайлович ліричний поет, сатирик і гуморист; народився в 1821 році, скінчив курс в училище правознавства, служив у сенаті й брав участь у сенатських ревізіях Орловської й Калузької губ. і таганрозького градоначальства; пізніше був помічником статс-секретаря державної ради. В 1858 році вийшов у відставку й жив у Калузі, Москві й за кордоном; останні роки живе вдеревне.
Переважний елемент у поезії Жемчужникова – искреннее, глибоко відчуте й влучно виражене обурення на суспільну неправду; Жемчужников представляє вкрай
В іншому вірші (“Пам’ятник
У щирому патріотизмі ніжна любов до батьківщини нерозлучна із жгучею ненавистю до її дійсних ворогів:
ПРО, цей вид, про, ці звуки! ПРО, край рідний, як ти мені милий! Від довгострокової розлуки Які радості й борошна У моїй душі ти розбудив! Твоя Природа так чарівна, Вона так скромна-гарна! Але нам, синам твоїм, відомо, Як на твоєму просторі тісно И в узах мучиться валячи…
Обрисувавши декількома влучними рисами винуватців цих борошн, наших внутрішніх суспільних ворогів, поет містить: И відрази, і злості Виконаний до них я з давнього років; Вони – “повапленние” труни… Лише сьогодення пройшло б, А там – їм майбутнього немає.
Незважаючи на перевагу в Жемчужникова патріотичної сатири, у його поезії багато чистого ліризму. З основних мотивів лірики особливо сильно в нього почуття природи. У любові поезія Жемчужникова відзначила тільки момент першої зустрічі (“Дивно! ми майже що незнайомо”) і скорбота останн розлук; любовн почутт бу тут у прозор чистот, без найменш еротичн домішк, якийМ не далек навіть любовн мотив у Тютчев. Взагалі ліричні вірші Жемчужникова, хоча, на жаль, нечисленні, так само оригінальні, як і його сатира, і займуть своє невід’ємне почесне місце в росіянці поезії
Разом із гр. А. К. Толстим і своїм братом, Володимиром Михайловичем, Жемчужников був “неодмінним членом” при створенні Кузьми Пруткова й недавно випустив третє видання його “Творів”. Власні вірші А. М. Жемчужникова, що друкувалися в різних журналах, видані окремо в 1892 році, з портретом і автобіографічним нарисом
ПРУТКІВ (Козьма Петрович) – вигаданий письменник, єдине у своєму роді літературне явище, лише зовнішніми рисами що нагадує М. de Palisse і М. Prudhomme, які занадто елементарні й одноманітні в порівнянні із Прутковим. Два талановитих поети, гр. А. К. Толстой і Олексій Михайлович Жемчужников, разом з Володимиром Михайловичем Жемчужниковим і при деякій участі третього брата Жемчужникова – Олександра Михайловича,- створили тип важливого самовдоволення й самовпевненості петербурзького чиновника (директори пробірного намету), з марнославства, що вправляється в різних родах літератури. Але сила Пруткова не в цьому загальному визначенні, а в тій індивідуальній і закінченій своєрідності, що автори зуміли додати цій типовій особі й втілити в приписані йому добутках. В “Повнім зібранні творів Пруткова” не всі добутки рівною мірою носять на собі печатка його індивідуальності
Пародії на поетів того часу, найвищою мірою вдалі, не можуть, однак, належати Пруткову, що був би другою особистістю, якби вмів так вірно зауважувати негативні сторони чужої поезії. Хоча пародії Пруткова представлені як наслідування, щоб указати на несвідомість схованої в них глузування, але це не змінює сутності справи. Самі по собі ці добутки – зразки у своєму роді по влучності й тонкості. Між досить різноманітними пародіями Пруткова – на Шиллера, Гейне, Хомякова, И. Аксакова, Щербину, Фета, Полонского, Бенедиктова – самим Прутковим могли бути написані хіба тільки пародії на останнього з названих поетів, що був товаришем по службі Пруткова й досить близького до нього по характері. До пародій на Щербину примикає чудовий “Суперечка древніх грецьких філософів про витончений”, тут занадто багато пластичності й учених слів для директора пробірного намету. Один з головних перлин “Повного зібрання” – 17 стародавніх анекдотів, які представляють майстерну пародію на “визначній пам’ятці”, що видавалися в XVIII столітті в різних збірниках. Звичайно, сам Прутків не міг би так художньо відтворити варварська Мова того часу й особливу суміш вульгарності й безглуздості в змісті таких оповідань. Для цієї частини прутковского утвору створений особливий автор – дід Пруткова, відставний прем’єр-майор Федот Козьмич, що надвечір життя своєї достохвально в спогадах вправлявся, “уподобляяся оному древніх римлян Цинцинатусу в гнетомие старістю року свої”.
Зате добуток старості Пруткова-отца, оперету “Черепослов”, “розумний Дмитрієв” ушанував такою написом: Під сніжною сивиною в ньому музи веселяться, И старості – на жаль! – сумні роки
Настільки ніжно, дружно в ньому з веселістю рідняться, Що – ax! – каби так було зазавжди!
Містерія “Спорідненість світових сил”, хоча насичено прутковским елементом, відрізняється, однак, излишнею для передбачуваного автора красотою вірша
Інший майстерний утвір – комедія “Фантазія” – мала свею характерну долю, про яку повідомляється в посмертному до неї поясненні (“Поли. собр.”). Внесена в театральну дирекцію, вона, у виді суспільного становища авторів, була дозволена до подання, виконана 8 січня 1851 року акторами Имп. Олександрійського театру в Найвищій присутності імператора Миколи Павловича й негайно ж заборонена до повторення на сцені. Заборона, розповідає автор, було оголошено словесно під час виконання п’єси й раніше її закінчення, при самому виході Государя з ложі й театру. Твору Козьми Пруткова друкувалися спочатку в періодичних виданнях, головним чином в “Сучаснику” початку 50-х і початку 60-х років, у відділах “Єралаш” і потім “Свисток”. Зібрання творів з портретом Козьми Пруткова, редаговане Олексієм і Володимиром Жемчужниковими, вийшло 1-м изд. в 1883 році й потім перевидавалося без змін ( изд.- в 1898 році).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)