Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості
Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної Творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, собіткові пісні, царинні пісні.
Маївки (майські пісні) – Твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від “май” (травень) чи “маяти” (прикрашати зеленню) або “мавки” (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов´язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж
Звеселіло подвір´я
Уся череда, уся,
Прийшло зелене іря…
Тільки скотаря нема.
…Везе Касійко бука,
Пішов скотар на зілля
Бука зелененького
Нинька свята неділя.
Для газди молоденького.
Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв´язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву пастуші пісні):
Мене мама будила (2)
– І бисте вінки вили (2)
І так мене просила.
Худобу намаїли.
Аби я
Як буде веселонька (2)
Худобі на віночки.
Та й буде здоровонька.
Далі хлопці і дівчата сходяться докупи і радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:
Вийся, віночку, гладко.
Пасла Красечка, пасла,
Як червоненьке ябко.
Цебер каші принесла.
Та й вийся, увивайся,
Ой ми вінки ввивали,
На корову придайся.
Щоби-сьмо Красю вбирали.
В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки – “замаяної” дівчини, яку водили дівчата від двору до двору:
Стояла тополя край чистого поля.
Рефрен: Стій, тополенько, стій не розвивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь…
Цей обряд зберігає не лише зв´язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді “куста” також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді в час Зелених свят.
Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали “гойдалки” – гойдання дівчат та хлопців на “вербових колисках”, що передували їх любовним забавам:
Ой у лісі, при горісі, при дубку,
Щоб було видненько далеко.
Там повісив Іваньо гойдалку.
Щоб твої биндочки маяли,
Та посадив Голяну – кохану.
Щоб твої перстені сяяли.
Гойдайся, Голяно, високо,
Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв´язку із культом померлих предків.
У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:
Іграла зіронька, іграла,
З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?
– З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,
Під зеленою вербою, і вербою.
Над холодною водою, і водою,
Під колючою грушею, і грушею,
З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.
Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)