Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості

Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням народження сонця (Коляди) у давніх слов´ян відбувались обряди, в яких центральне місце відводилось імітації процесів оранки та сіяння, оспівуванню польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори.

Він продовжувався і далі – зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом.

У давнину рік поділявся не на 4 періоди, а на 2 – час тепла та час холоду, між якими, як вважалось, і точилася безперервна боротьба. І лише з переходом давніх праслов´ян від мисливства до землеробства в людській уяві виникають підстави для нового поділу – відповідно до видів сільськогосподарських робіт, які велись на полі #к час сівби весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей. Від посіву залежав майбутній

урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов´ян як час підвищеної активності у раді та обрядово-магічній діяльності, яка мала сприяти виконанню Ресяяних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла; весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духи та божества, привернути їх на свій бік.

Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов´яни виробили цілісну систему обрядів, дов´язаних із приходом весни та життям у цей період. Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства.

Весняний цикл, як і календарно-обрядова творчість в цілому, є системою ритуальної поведінки, де всі магічні дії нерозривно зв´язані з вірою у магію слова. Багато її елементів побудовані за принципом імітації. Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів, з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, які повертаються з вирію.

Хоча святкування весняного циклу не дійшло до нашого часу у цілісній формі, але з елементів, які збереглися, незважаючи на їхні пізніші нашарування, вимальовується чітка образно-обрядова система.

Серед найпоширеніших магічних містерій на території давніх слов´ян була обрядова Драма “Кострубонько”. її фабула розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у труні ідола зими з голосіннями та похоронними обрядами і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв´язок з найдавнішими культами та віруваннями. Тут знаходимо не лише анімістичні Уявлення про природу, культ землі як матері-годувальниці, культ дерев та Рослин, нове розцвітання яких було часом поклоніння їм. Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під Речитативне промовляння “Весну-Ладу запали, запали; Лихі сили віджени, віджени…”. На деяких територіях, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця містерія фіксує й древній звичай розчленяти тіло короля або Чарівника і хоронити його в різних частинах країни, щоб забезпечити Родючість землі, людей і тварин. За свідченням Дж. Фрезера, цей звичай був надзвичайно поширений на слов´янських землях У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень – час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим “Мертвецьким велико-днем”. Його святкування було пов´язано із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються з вирію (або із ототожненням померлих душ із птахами, вірою в переселення їх у тотемів). Це свято мало зв´язок із астральним культом і відбувалось у час першого повномісяччя від дня весняного рівнодення. Основними обрядами тут були поклоніння в гаях душам померлих, згодом від часу походу людей в землю – на місцях їх захоронень. Найпоширенішим фетишем у цих ритуалах було яйце – у його формі робили могили, посипаючи їх жовтим піском, охрою чи жовтим цвітом. Воно також було символом життя і нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського Великодня, який святкувався через чотири тижні після Великодніх свят. У цей день шкаралупу із крашанок та писанок пускали за водою на спомин за померлими.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості