Жанр поеми “Мертві душі”

Хоча поняття жанру постійно змінюється й ускладнюється, і все-таки під ним можна розуміти історично сформований тип літературного твору, якому властиві певні риси. Уже по цих рисах багато в чому стає ясна основна думка добутку, і ми приблизно вгадуємо його зміст: від визначення “роман” ми чекаємо описи життя героїв протягом їхнього життєвого шляху, від комедії – динамічної дії й незвичайної розв’язки; ліричний вірш повинне занурювати нас у глибину почуттів і переживань. Але коли ці риси, властивим різним жанрам, змішуються між собою,

створюють своєрідне неповторне сполучення, такий добуток спочатку приводить читача внедоумение.

Так, зі здивуванням було зустрінуто й одне з найбільших і в той же час загадкових добутків XІX століття – поема Гоголя “Мертві душі”. Жанрове визначення “поема”, під якою тоді однозначно розумівся лірико-епічний добуток, написане у віршованій формі й по перевазі романтичне, сприймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика попросту знущалася з авторського визначення жанру добутку

Але думки розійшлися, і інші доглянули в цьому визначенні сховану

іронію. Ше-Вирев писав, що “значення слова “поема” здається нам двояким… через слово “поема” вигляне глибока, значна іронія”. Але хіба тільки лише через одну іронію Гоголь на титульному аркуші крупно зобразив слово “поема”? Безумовно, таке рішення Гоголя мало більше глибокий зміст

Але чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей? Невже саме поема настільки об’ємна й містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням Гоголя? Адже “Мертві душі” втілили в собі й іронію, і своєрідну художню проповідь. Безумовно, у цьому-те й складається майстерність Гоголя. Він зумів перемішати риси, властивим різним жанрам, і гармонійно з’єднати їх під одним жанровим визначенням “поема”. Що ж нового вніс Гоголь? Які з рис поеми, коріння якої йдуть в античність, він залишив для розкриття свого творчого задуму? Насамперед нам оведеться згадати “Илиаду” і “Одиссею” Гомера.

На цьому грунті розгорнулася полеміка між В. Бєлінським і К. Аксаковим, що вважав, що “Мертві душі” написані точно за зразком “Илиади” і “Одиссеи”. “У поемі Гоголя є нам той древній гомеровский епос, у ній виникає знову його важливий характер, його достоїнство й широкообъемлющий розмір”, – писав К. Аксаков. Дійсно, риси подібності з гомеровской поемою очевидні, вони відіграють більшу роль у визначенні жанру й розкритті задуму автора. Уже сам заголовок наводить на аналогію з мандрівками Одиссея.

На люті протести цензури проти такого трохи дивної назви – “Мертві душі” – Гоголь відповів, додавши до основної назви ще одне – “Пригоди Чичикова”. Але пригоди, подорожі, мандрівки Одиссея описала й великий Гомер. Однієї із самих яскравих аналогій з поемою Гомера служить поява Чичикова в Коробочки. Якщо Чичиков – Одиссей, що мандрує по світлу, то Коробочка з’являється перед нами, нехай у такому незвичайному виді, німфою Калипсо або чарівницею Цирцеей: “ех, батько мій, так у тебе-те, як у кабана, вся спина й бік у бруді! Де так изволил засалитися?”. Такими словами привітає Коробочка Чичикова, і так само зустрічає супутників Одиссея Цирцея, перетворивши їх у теперішніх свиней. Пробувши в Коробочки біля доби, Чичиков сам перетворюється в кабана, поглинаючи пироги та інші страви

Треба помітити, що Коробочка (до речі, єдина жінка серед поміщиків) проживала у своєму віддаленому маєтку, що нагадує занедбаний острів Калипсо, і протримала Чичикова в себе довше всіх поміщиків. У Коробочки відкривається таємниця шкатулочки Чичикова. Деякі дослідники думають, що тут згадується дружина Чичикова. У цьому яскраво проявляється містицизм і загадковість гоголівського добутку, воно почасти починає нагадувати ліричну поему із хвилюючим містичним сюжетом. Заголовок “Мертві душі” і черепа, намальовані самим Гоголем на титульному аркуші, тільки підтверджують ця думка

Іншою аналогією з гомеровской поемою може служити образ Собакевича. Варто лише глянути на нього, і ми довідаємося циклопа Полифема – потужного, грізного велетня, що живе у величезних барлогах. Будинок Собакевича зовсім не відрізняється красою й добірністю. Про такий будинок прийнято говорити – “циклопічне” спорудження, маючи на увазі його форму й повну відсутність якої-небудь логіки в побудові. Та й сам Собакевич суперечливий: його “половина” – Феодулия Іванівна, худа як жердина, є повною протилежністю своєму чоловікові

Але не тільки в описах поміщиків ми знаходимо подібність із гомеровской поемою. Цікавий і епізод на митниці, що є як би продовженням хитромудрих витівок Одиссея. Ідея перевезення мережив на баранах явно взята в античного автора, герой якого врятував своє життя й життя своїх товаришів, прив’язавши людей під овець. Аналогії є й у композиції: оповідання про минулі справи Чичикова приводиться наприкінці добутку – Одиссей розповідає Алкиною про свої нещастя, уже перебуваючи поруч із рідний Итакой. Але в поемі цей факт є як би вступом, а саме оповідання становить головну частину

Такій перестановці вступів, висновків і головної частини сприяє й ще один цікавий факт: і Одиссей, і Чичиков подорожують як би не зі своєї волі – вони обоє поступово затягаються стихіями, які керують героями як хочуть. Обертає на себе увага подібність стихій: в одному випадку це грізна природа, в іншому – порочна природа людини. Отже, ми бачимо, що композиція безпосередньо пов’язана з жанром поеми й аналогії з Гомером мають величезне значення. Вони відіграють більшу роль у жанровому визначенні й розширюють поему до “розмірів” “малого роду епопеї”, На це прямо вказують незвичайні композиційні прийоми, що дозволяють охопити значний відрізок часу, і вставні оповідання, що ускладнюють сюжетну лінію добутку

Але говорити про прямий вплив античного епосу на гоголівську поему було б неправильно. Починаючи із древніх часів багато жанрів перетерпіли складну еволюцію. Думати, що в наш час можливий древній епос – це так само безглуздо, як і думати, що в наш час людство могло знову зробитися дитиною, як писав Бєлінський, полемізуючи з К. Аксаковим. Але поема Гоголя, звичайно, куди философичней, і деякі критики вбачають тут вплив іншого великого добутку, щоправда, уже епохи середньовіччя – “Божественної комедії” Данте

У самій композиції видно деяка подібність: по-перше, вказується на трьох-приватний принцип композиції добутку, і перший тім “Мертвих душ”, задуманих як тритомник, виявляє собою, умовно говорячи, пекло дантовской комедії. Окремі глави являють собою кола пекла: перше коло – Лімб – маєток Манилова, де перебувають безгрішні язичники – Манилов із дружиною і їхніми дітьми. Грішники калібру Коробочки й Ноздрева населяють друге коло пекла, далі випливають Собакевич і Плюшкин, одержимі Плутосом – богом багатства й скнарості

Місто Дит – губернське місто, і навіть стражник у воріт, у якого вуси здаються на чолі й нагадують рога чорта, говорить нам про подібність цих порочних міст. У той час коли Чичиков залишає місто, у нього вносять труна покійного прокурора – це чорти волокут його душу в пекло. Через царство тіні й мороку переглядає лише один промінь світла – губернаторська дочка – Беатриче (або героїня другого тому “Мертвих душ” Улень-Ка Бетрищева).

Композиційні й текстові аналогії з комедією Данте вказують на всеосяжний і всенищівний характер гоголівського добутку. Одним порівнянням Росії з пеклом у першому томі Гоголь допомагає читачеві зрозуміти, що Росія повинна піднестися духом і з пекла пройти в чистилище, а потім у рай. Такі трохи утопічні й гротескові ідеї, що всезнищують і воістину гомеровские порівняння могли бути почерпнуті Гоголем з поеми Данте, містичної й незвичайної по своєму сюжеті

У тім, що Гоголь не зумів до кінця здійснити свій творчий задум, що складається в “створенні” чистилища й раю (двох наступних томів), складається естетическая трагедія Гоголя. Він занадто добре усвідомлював падіння Росії, і в його поемі вульгарна російська дійсність знайшла своє не тільки філософське, але й диявольське, сатанинське відбиття. Вийшла як би пародія, сполучена з викриттям пороків російської дійсності. І навіть задумане Гоголем відродження Чичикова несе в собі відтінок якогось донкіхотства

Перед нами відкривається ще один можливий прообраз поеми Гоголя – так званий “перероджений” лицарський роман (таким є, наприклад, “Дон Кихот” Сервантеса). В основі переродженого ( тра-вестированного) лицарського роману (інакше роману шахрайського) також лежить жанр пригод. Чичиков подорожує по Росії, займаючись аферами й сумнівними перед-. прийняттями, але крізь пошуки матеріальних скарбів переглядає шлях духовної досконалості, – Гоголь поступово виводить Чичикова, на пряму дорогу, що могла б з’явитися початком відродження в другому й третьому томах “Мертвих душ”.