Головний герой поеми “Мертві душі” Павло Іванович Чичиков

Головним героєм поеми “Мертві душі” є Павло Іванович Чичиков – явище нове у літературі як суспільно-психологічний тип і, можливо, не до кінця розкритий автором у загадковості художньофілософського, власне містичного осмислення. Сама портретна характеристика цього антигероя не визначає його як індивідуальність (згадаймо влучне Лєрмонтовське щодо героя нових часів Печоріна: “Глаза не смеялись, когда он смеялся”), підкреслює стандартність у зовнішності, смаках, манерах: “…господин, не красавец, но и не дурной наружности,

ни слишком толст, ни слишком тонок; нельзя сказать, чтобы стар, однако ж и не так чтобы слишком молод. Вьезд его не произвел в городе совершенно никакого шума и не был сопровожден ничем особенним…”

Значно пізніше, висвітлюючи одіссею з торгамикупівлею душ, автор зазначить: “Темно и скромно происхождение нашого героя… Совсем вышел не такой, как я думал! Ему бы следовало в бабку пойти с матерней сторони, что было бы и лучше, а он родился просто, как говорит пословица: ни в мать, ни в отца, а в проезжего молодца”.
Не відзначався юний Павлуша особливими здібностями до навчання, однак ближні помітили в ньому

неабиякий практицизм у житті, зокрема уміння “прирощувати” гроші, уміння сподобатись вчителям, начальству, хитро кривити душею заради кар’єри, маніпулюючи при цьому нещирістю почуттів, показними скромністю та аскетизмом.
І служба на митниці, і зв’язок з контрабандистами, і вміле уникання покари й остаточного безчестя – усі службові й чисто життєві перипетії формували досвід людини нових часів, людини з талантом здобувача (“Справедливее всего назвать его: хозяин, приобретатель”): грядуща сила капіталу мала зруйнувати не тільки старі дворянські гнізда, а й сформувати нову мораль, новий тип людських відносин, де місце під сонцем може здобути лише енергійна, дієва особистість, позбавлена будьяких елементів моральних докорів і совісті. Чичиков – не якийсь дрібний шахрай чи кримінальник.

Він енергійний, дієвий, войовничонещадний до всього і всіх, хто може стояти на його шляху. Це сила, якій заздрять, яка діє безкарно і вдало, сила утверджуваної у ранзі культу підлоти, перед якою нові покоління схилятимуть голову. Прозірливі застереження великого класика! Чи не так!? Саме цій магічній владі грошей, владі багатства (нагадаємо значення апокаліптичного числа “звіра”: “У золоті, яке приходило до Соломона кожний рік, ваги було шістсот шістдесят шість талантів золотих” – 3 цар. 10,14) підкориться людство (“Ибо он начнет с чрева, чтобы человек, доведенний до крайности недостатком пищи, вынужден был принять его печать”, – так говорив про поневолення народів антихристом святий Єфрем Сірін), котре змушене буде само віддати себе у вічне рабство – рабство душі, за логікою Великого Інквізитора з “Братів Карамазових” Ф. Достоєвського: “Лучше поработите нас, но накормите нас”.

Прообразом якої сили виступає у “Мертвих душах” центральний персонаж Чичиков (чи, може, конкретно того, хто правитиме перед кінцем світу?) – стає зрозумілим: Гоголь добре усвідомлював, які чинники приведуть до поневолення людських душ. Та й власне у самій метафоризації характерів і ситуацій закладена ідейна парадигма автора з його містичною прозірливістю. Відповідь тут напрошується у самому питанні. Хто ставіить собі за мету поневолити душі? Які душі? Омертвілі душі стають власністю князя пітьми!
Можливо, подальша робота над образом, який мав би перерости в апокаліптичний символ, привела автора до творчих вагань, що і спричинило відповідні метаморфози з другим томом поеми: він перероблявся, а за дев’ять днів до смерті Гоголь спалив закінчену роботу. Лише п’ять чудом уцілілих глав були опубліковані після смерті класика. Судячи з уцілілих сторінок другого тому, Гоголь намагався зобразити позитивне начало в національному поступі Росії, зокрема в образах поміщика Костанжогло, купця Муразова, які мали би позитивно вплинути на моральне очищення Чичикова, що попався на шахрайстві і перетворився з багача на бідняка.

Однак чи не ці вагання в ідейнохудожньому задумі головного персонажа як апокаліптичного символу могли стати причиною кризового стану великого майстра? Про це вже навряд чи дізнаємося.

“Мертві душі” Гоголя – це не тільки сатира на омертвілий духовно світ негідників, шахраїв, підлотників, світ войовничого зла, уособленого в поклонінні мамоні. Безсмертне творіння класика разом з тим є чудовою ліроепічною поемою про велику триєдину Русь, про творчу незгасаючу силу її великого народу, у велике майбутнє якого на поступах світової історії хочеться вірити автору. У поемі немало прекрасних описів, чудових ліричних відступів, деякі з яких давно стали хрестоматійними.

У метафоричній назві птиці-трійки, котра несеться у майбутнє, закладена авторська думка про сакральну триєдність Русі, сила духу якої невичерпна і незнищенна. От тільки куди – до прогресу чи до прірви – понесе вона? Болісним залишалось це питання для великого українця Гоголя: “Русь! куда ж несешься ты? дай ответ. Не дает ответа. Чудним звоном заливается колокольчик; гремит и становится ветром разорванний в куски воздух; летит мимо все, что ни єсть на земле, и, косясь, постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Головний герой поеми “Мертві душі” Павло Іванович Чичиков

Categories: Шкільні твори

Links