Жан Вальжан – герой роману В. Гюго “Знедолені”
Одним із прототипів героя став каторжник П’єр Морен, в 1801 році засуджений на п’ять років каторги за вкрадений шматок хліба. Лише одна людина, єпископ міста Діня монсеньйор де Міолліс, ухвалив послідовне участь в його долі після звільнення, спочатку давши притулок, а потім – рекомендацію на роботу. Морен виправдав його довіру: він став хоробрим солдатом і загинув у битві при Ватерлоо. Крім Морена дослідники також називають серед прототипів Ж. В. знаменитого Франсуа Відбка, шефа кримінальної поліції Парижа, в минулому каторжника.
Саме
Вся його історія – втеча від суспільства, якому він ще на каторзі виносить вирок, але моралі якого він сам у підсумку трагічним чином підпорядковується. Як романтичний герой, він часто змінює імена, майстерно маскуючись, так що читач не завжди вгадає його в новому про-лику серед персонажів густонаселеного роману. Незважаючи на різні імена-маски, його справжнє ім’я одне – те саме, під яким він і увійшов в культуру, – навіть не Ж. В., а якесь “Жанвальжан”, як ніби ім’я та прізвище злилися в єдине ім’я власне. Але по суті, не дивлячись на вимушена відмова від справжнього імені (дев’ятнадцять років він живе на каторзі під номером 24601) і тимчасові маски – на благо ближніх (дядечко Мадлен), для порятунку осиротілої Козетти (Урбан Фошле-ван), – він так і залишається Ж. В. Інша справа, що з простого селянина, замученого тяжкою працею й необхідністю утримувати велику сім’ю, він перетворюється на обережного, хитромудрого, спритного, але перш за все мислячого, благородного, духовно розвиненої людини.
Логіка розвитку образу Ж. В. бездоганна, немає нічого штучного в його трансформації. Еволюцію його самосвідомості визначають дві людини. По-перше, це єпископ Міріель (модифікація реального єпископа Міолліса), який дав притулок усіма гнаного Ж. В. Коли ж його спіймали на місці злочину – викраденим у єпископа столовим сріблом, – той не тільки підтвердив, що це подарунок, а й додав до нього “забуті” Ж. В. свічники зі словами: “Ж. В., брат мій! Ви більше не належите злу, ви належите добру. Я купую у вас вашу душу.
Я забираю її у чорних думок і духу тьми і передаю її Богу “. Великодушність, скромність і безкорисливість єпископа Міріель по суті справи стають суттю особисто-^ ста Ж. В. Однак перш автор вводить характерний епізод: вражений добротою єпископа, що визначила всю його життя, Ж. В. майже одразу, тільки-розлучившись з ним, відбирає монетку у маленького савойяр “малюка Жерве”. Провина, досконалий автоматично, за інерцією, як ніби не їм, уже просвітленим, а тим самим, запеклим каторжником, яким він був до зустрічі з єпископом. Отямившись, він так і не зумів знайти наляканого і скривдженого їм дитини. Образи сгінувшего племінників і малюка Жерве визначили для Ж. В. необхідність служіння Дитині – може бути, саме тому він так відданий потім Козетта. Якщо єпископ Міріель змусив запрацювати добрий початок в Ж. В., то його доля “людини, що біжить” визначається сищиком Жавера, який, немов автор розповіді, знає про героя все, безпомилково виокремлюючи тільки погане.
Жавер невідступно слідує за ним. Несвобода Ж. В. від Жавера двоїста: детектив не тільки змушує його ховатися, але певним чином деформує його внутрішнє життя. Слухняне знаряддя несправедливого закону, Жавер парадоксальним чином робить на Ж. В. моральний вплив. Ж. В. сам стає носієм суспільної моралі, лицемірно відривають від себе “оступилися”, вважаючи себе таким. При цьому сам Жавер виявляється об’єктом облагораживающего впливу Ж. В.: він відпускає його на волю, а сам кінчає з собою. Трагічним чином дві людини, які зобов’язані життям Ж. В., – Козетта і її коханий Маріус Понмерсі – не здатні його оцінити в силу власної душевної обмеженості. Але Ж. В. вище того, щоб чекати гідного відгомону своєму безкорисливість. В кінці роману, отримавши нарешті не тільки довгоочікувану свободу, а й визнання розкаявся Маріуса і ніжність Козетти, він помирає, сам себе “не пробачивши”. Вмирає не від старості (йому трохи більше шістдесяти), навіть не від хвороби, а від внутрішньої самотності, на яке сам себе стоїчно прирік.
Схожі твори:
- Проза Гюго періоду вигнання. Роман “Знедолені” Задум великого соціального роману виник у Гюго ще наприкінці 20-х років, але інші справи надовго відсунули його здійснення. У 1840 р. був складений первісний начерк роману, який називався тоді “Злигодні”, а в 1845-1848 pp. Гюго активно працював над ним і написав більшу його частину. До роману він знову звернувся лише...
- Знедолені, пригнічені та ображені герої роману Федора Достоєвського “Злочин і кара” У романі “Злочин і кара” Ф. М. До-стоєвський описує страшну картину життя людей Росії середини XIX ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та здавленим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворян. Зміст твору був продиктований самою дійсністю. Події, описані в романі, відбуваються в...
- Соціальні романи Гюго Роман “Знедолені” Гюго писав протягом 20 років. Він був опублікований в 1862 р. По жанрі “Знедолені” – соціально-героїчна романтична епопея, у якій синтезувалися романтичні традиції з деякими досягненнями критичного реалізму. Цей вплив позначився в спробі всебічно освітити образ епохи, сучасної Гюго. У романі кожна велика подія розглядається з народної точки...
- Эрнани герой п’єси В. Гюго Прийнято вважати, що Эрнани – один з найбільш типових романтичних героїв, що виражає тип героя-месника, жагучого, чутливого, екзальтованого. Палкі монологи Эрнани неможливо вимовляти рівним голосом. Тут усе оголено й до межі напружене Сьогодення ім’я героя – Хуан Арагонский, але він діє в п’єсі під ім’ям Э. – ватажка розбійників. Він...
- Герой драми В. Гюго “Рюи Блаз” Рюи Блаз служить лакеєм у верховного судді маркіза Саллюстия, що його принижує й мучить. Він із захватом згадує про дні далеких і щасливих: “Нам були радістю й голод і нестаток, коли я мерзнув узимку, мав лише хліб і воду, а даху не мав – зате мав волю! У ті часи...
- Розкрийте образну систему роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері” (Клод Фролло, Есмеральда, Квазімодо). Образ Собору і його місце в композиції твору Розкрийте образну систему роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері” (Клод Фролло, Есмеральда, Квазімодо). Образ Собору і його місце в композиції твору. Герої “Собору Паризької Богоматері” – це не тільки яскраві, живі характери, їхні образи перетворюються на романтичні символи, а подеколи й літературні типи (Квазімодо). На романтизацію оповіді вказує і сюжет...
- Образ Собору (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) – ВІКТОР ГЮГО (за романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) Собор Паризької Богоматері, або Нотр-Дам де Парі, є, мабуть, однією з найвідоміших монументальних споруд середньовіччя. Такій значній популярності Собор не в останню чергу має завдячувати Вікторові Гюго. Сучасники письменника пригадують, як Гюго, вказуючи на Собор, неодноразово зауважував, що вигляд цієї споруди нагадує першу...
- Аналіз роману Гюго “Собор Паризької Богоматері” Творчість Гюго – шалений французький романтизм. Він охоче піднімав соціальні Теми, стилістика підкреслена-контрастна, відчувається гостре неприйняття дійсності. Роман “Собор…” відкрито протипоставлений дійсності Дія роману відбувається під час правління Людовика XI (XIV-XV). Людовик прагнув до результату, користі, він практичний. Клод Фроло – начитаний, учений. Мав справу тільки з рукописними книгами. Ержа...
- Пушкін – головний герой роману “Євгеній Онєгін” Я вважаю, що роль Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін” нітрохи не менше, ніж роль сюжету. Уже в присвяті до роману Пушкін пише, що його добуток це не тільки “собранье строкатих глав”, але й собранье строкатих щиросердечних станів самого поета. І стає ясно, що Пушкін збирається приділити собі не менше уваги,...
- Розкрийте особливості сюжету та композиції історичного роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”, його філософсько-романтичний характер Розкрийте особливості сюжету та композиції історичного роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”, його філософсько-романтичний характер. “Собор Паризької Богоматері” – один із кращих історичних романів XIX ст., написаний у романтичному стилі в 1830 р., а надрукований у 1831 р. Створення історико-романтичного роману збігалося з підготовкою революції 1830-го року, оскільки внутрішній зміст...
- Медард – герой роману Е. Т. А. Гофмана “Еліксир сатани Медард – належить до проклятого небом роду, початок якому поклала зв’язок талановитого і честолюбного художника Франческо з Генуї з посланницею диявола, що обернулася чином “Шв. Розалії. Народження М. затьмарене смертю батька, нащадка грішного художника, нащадка роду, заплямованого інцесту, самого злочинця і вбивці. М. відчуває родове прокляття, намагається придушити гру пристрастей...
- Блум – герой роману Дж. Джойса “Улісс” У романі герой представлений протягом одного дня – 16 червня 1904 року. Починаючи цей день, Б. готує сніданок для своєї дружини Меріон, потім читає лист, гортає журнал. Вийшовши з будинку, він отримує на пошті лист від “подруги з листування” Марти Кліффорд, з якою намагається зав’язати інтрижку, і відправляється в турецькі...
- Передонів – герой роману Ф. К. Сологуба “Дрібний біс” Ардальон Борисовичу П., молода людина з “рум’яним, звичайно байдужим обличчям” і “маленькими опухлими очима”, існує в романі як персонаж, складений з літературних ремінісценцій. Колега чеховського Бєлікова, гімназійний учитель П. входить в сюжет з дилемою гоголівського Подхшесіна: женитися або не одружуватися? З одруженням для нього пов’язана можливість отримання “прибуткового місця” і...
- Аблеухов – герой роману Андрія Білого “Петербург” Петербург не тільки місце дії – образ міста набуває в романі символічний характер. Це і реальне місто, столиця імперії, і крапка зустрічі Сходу і Заходу в історії Росії, “вікно в Європу” для азіатській Росії. Так само і герої роману Білого двоскладного за своєю природою, кожен з них наділений типовими рисами...
- Альоша Карамазов – герой роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” Альоша Карамазов – герой роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” (1878-1880), третій син Федора Павловича Карамазова, брат Івана Карамазова, Дмитра Карамазова і Смердякова. До моменту початку подій роману А. К. виповнилося двадцять років. Це був “ставний, червонощокий, зі світлим поглядом, пашить здоров’ям подр стік. Він був у той час навіть...
- Чому Максим Максимич є оповідачем лише в першому розділі роману М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”? У романі Лермонтова “Герой нашого часу” відражен конфлікт людини нового морального рівня із представниками епохи, що йде. Роман складається з декількох частин, розташованих не в хронологічному порядку. Така будова служить особливим художнім завданням: зокрема, сначала ми бачимо Печорина очами Максима Максимича, і тільки потім – “зсередини”, по щоденникових записах. Штабс-капітан...
- Зв’язок ідейної проблематики лірики Лермонтова і його роману “Герой нашого часу” На думку Бердяєва, філософія – це мистецтво, якому не можна навчити, акт творчості. Не дивно, що філософські погляди часто знаходять своє відображення в творах мистецтва. Художники висловлюють свій світогляд в полотнах, письменники – в романах та оповіданнях, поети – у ліриці і поемах. Творчість Лермонтова повною мірою відображає його філософське...
- М. Ю. Лєрмонтов. “Герой нашого часу”. Огляд роману 1. Роман або кілька повістей? 2. Жанрова своєрідність роману. 3. Порядок глав, “кільцева” композиція роману. 4. Печорин – герой нашого часу Герой Нашого Часу, милостиві государі мої, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку. М. Ю. Лєрмонтов В 1838...
- Мій улюблений герой роману Айвенго Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці – реальні знайомі люди. Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ...
- Печорін і інші герої роману М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу” Печорін. З ним ми знайомимося в першій же повісті роману, але знайомимося не безпосередньо, а дізнаємося про нього з вуст Максим Максимович. Потім у повісті “Максим Максимович” нам про Печоріна розповідає сам автор, а потім ми читаємо “Журнал Печоріна”, де, як мені здається, повністю і всебічно розкривається характер і душа...