Соціальні романи Гюго

Роман “Знедолені” Гюго писав протягом 20 років. Він був опублікований в 1862 р. По жанрі “Знедолені” – соціально-героїчна романтична епопея, у якій синтезувалися романтичні традиції з деякими досягненнями критичного реалізму. Цей вплив позначився в спробі всебічно освітити образ епохи, сучасної Гюго. У романі кожна велика подія розглядається з народної точки зору, що разом з масштабним відтворенням епохи робить роман епопеєю. Проте, головна точка зору в романі належить авторові. Вона, завдяки своєму гуманізму, демократизму, не суперечить

народному погляду, а лише надає йому суб’єктивний характер, підкоряє його певної авторської концепції. Тут потрібно згадати думку Гюго про те, що мистецтво – не звичайне, а дзеркало, що концентрує. Автор виразніше всього проявляється не в численних авторських відступах, не в прямих звертаннях до читача, а в самому методі опису характерів і подій

Серед головних персонажів відсутні особи вельможні й богатые, від яких залежать долі держав і народів. Це знедолені члени суспільства: колишній каторжанин Жан Вальжан, повія Фантина, бідний юнак Мариус, знедолена маленька Козетта, безпритульний хлопчик Гаврош…

їхні вороги – сім’я Тенардье, поліцейський інспектор Жавер – теж не займають високого положення в суспільстві. Долі героїв у головному плані, узяті Гюго з життя (реальні прототипи були й у Вальжана, і у Фантини; Історія Мариуса схожа в чомусь на долю юного Г.). Але от автор направляє на звичайні долі звичайних людей дзеркало, що концентрує, своєї авторської романтичної концепції – і люди перетворюються в героїв; події здобувають виняткову філософську значимість, наповнюються пригодами

Те, що реально існує в єдності, у Гюго тяжіє до полюсів добра й зла. У романі діють “святі” (єпископ Мириэль, Жан Вальжан) і “дияволи” (Тенардье, Жавер), які не уступають один одному в масштабах надаваного добра й зла. Це пов’язане із загальним поданням Гюго, відповідно до якого розвиток людської історії – “шлях від зла до добра, від несправедливого до справедливого, від брехні до істини, від ночі до дня”. Такий перехід повинен відбутися у всіх сферах: і в соціальному бутті людини, і в нього свідомості

От чому Гюго стоїть на стороні соціальної революції. Він із захопленням зображує революціонерів, які брали участь у барикадних боях 1830- 1832 р. Особливо запам’ятовується образ республіканця Анжольграса й маленького героя Гавроши. Цей знехтуваний усіма дитина змогла зберегти в собі дивну доброту, веселість, любов до волі. Твердження права знедолених на бунт утримується в самій назві роману, у його системі образів, де на перший план висуваються представники знедолених низів

Гюго вважав, що існує революція значимее соціальної. Це – революція духу. Зображуючи внутрішній мир своїх героїв, Гюго своєрідно використовує відкриття реалістів – залежність формування характеру від типових обставин. Для Гюго цей закон діє тільки тоді, коли обставини штовхають людини на зло. Але досить одного ” події-одкровення”, щоб знищити влада цього закону. ” Подія-Одкровення” почасти дуже незначно, ніколи не пов’язане з долями країни, нічого не вирішує в історії держави. Але в ньому яскравим світлом горить істина: людина добрий. І, побачивши світло цієї істини, навіть найбільший лиходій може переродитися

Такий у романі представлена доля Жана Вальжана. За крадіжку з булочної хліба для голодних дітей своєї сестри він був засуджений на каторгу, з якої він вернувся лише через 19 років. Роки на каторзі, сповнені великого зла й несправедливості, зробили з Жана Вальжана розпачливого злочинця. Потрапивши в будинок доброго єпископа Мириэля, він краде столове срібло. Злочинця знаходять. Але єпископ запевняє поліцейських, що він сам подарував срібло Вальжану, і дарує йому на додачу срібні свічники. Це і є ” подія-одкровення”. Відкриття Вальжаном добра піднімає буру в його душі. 19 років каторги зробили з нього звіра, один шляхетний учинок єпископа перетворив Вальжана вправедника.

Ідею можливості переродження злочинця у святого Гюго розвиває й в образі Жавера. У ньому втілена нижча справедливість – закон. “Ця людина складалася із двох почуттів – з поваги до влади й ненависті до бунту”. Служачи закону, Жавер стає теперішнім лиходієм. Він люто переслідує Жана Вальжана. Але от і його торкнуло одкровення добра: Вальжан відпускає Жавера в того моменту, коли його повинні були розстріляти на барикаді як шпигуна уряду. В одну мить гинуть всі подання Жавера про справедливість законів і судів. Усвідомивши крах цих подань як катастрофу свого життя, Жавер зводить рахунку сжизнью.

“Знедолені” – роман про боротьбу людини з “ананке” (долею). Тут показана боротьба з “ананке закону”. Над законом, що втілив у собі несправедливий соціальний пристрій, тріумфує вища справедливість – моральний закон добра

В 60-е рр. Гюго створив найважливішу естетичну роботу – книгу “Вільям Шекспір” (“William Shakespeare”, 1864), написав романи “Трудівники моря” 1866; третій роман про боротьбу з “ананке” – зі стихійними силами природи), “Людин, що сміється” (“L’homme qui rit”, 1869). Обидва романи зберігають романтичне звучання

У день проголошення Франції республікою (4 вересня 1870 р.) Гюго вернувся у Францію. У Парижу його зустрічали як національного героя. Він брав активну участь у патріотичному опорі народу прусским загарбникам (у цей час ішла франко-прусская Війна ).

У день проголошення Паризької комуни 18 березня 1871 р. Гюго поховав свого сина, а згодом змушений був їхати в Брюссель по справах померлі. В 1872 р. опублікував поетичний збірник “Грозний рік” (“L’annes terrible”). Це щоденник у віршах, що охоплює період із серпня 1870 по липень 1871 р. По характері вона близька до збірника “Відплата”. Нарядус ораторським стилем з’явилися й лірично пофарбовані вірші. Ряд віршів збірника присвячені Паризькій комуні і її розгрому

Роман “Дев’яносто третій рік” (” Quatre-vingt-reize”, 1873) також присвячений темі революції. На тлі боротьби республіки проти спроб контрреволюційного перевороту в 1793 р. Гюго зображує три героїчних масштабних характери. Маркіз де Лантенак – уособлення зла, один з вождів контрреволюції. За його наказом знищують десятки людей. Лише один раз спалахує в ньому шляхетність. Рятуючись від республіканців, Лантенак підпалює вежі Тург, але вертається в неї, щоб урятувати дітей, які залишилися там. Пізніше з’ясовується, що цей добрий учинок залишився одиничним

Дві іпостасі революції – як терор і як милосердя – представлені в образах республіканця Симурдена і його учня Говена. Говен, думаючи, що Лантенак переродився після порятунку дітей, відпускає його на волю. Це було помилкою, що дорого обійшлася революції. Суд під керівництвом Симурдена засуджує Говена до смертного вироку. Симурден невблаганний, хоча солдати благають про милосердя. Сам Говен уважає себе винуватим. Чекаючи страти він мріє про час, коли республіку терору змінить республіка милосердя. Це – кульмінація роману, у якій виражені основні ідеї Гюго. У момент страти Говена його суддя Симурден робить самогубство. Його досить жорстока позиція випробує крах

У романі Гюго відійшов від концепції “Знедолених” з її абстрактним гуманізмом, із твердженням, що одне ” подія-одкровення” може змінити характер людини. Письменник визнає право революції на насильство в ім’я вищої мети, але заперечує крайності фанатизму

И в цьому романі Гюго залишився романтиком. Виняткові характери й події, що концентрує (“полюсне”) відображення дійсності, суб’єктивність і відкритість авторської позиції, антитеза добра й зла, гротеск – от очевидні ознаки романтичного характеру роману “Дев’яносто третій рік”.

В останні роки життя Гюго працював над поетичними збірниками “Мистецтво бути дідусем”” (“L’art d’etre grand-pere”, 1877), ” Легенда століть” (“La legende des siecles”, багаторічна робота над цим монументальним добутком була закінчена в 1883 р.), сатиричними поемами, опублікував драму “Торквемада” (1882).

Гюго вмер у зеніті слави. На його похорони було присутнє біля двох мільйонів людей


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Соціальні романи Гюго

Categories: Нові твори

Links