Жалість. Є чи йому місце в нашім житті? ( твір-міркування)

Жалість, співчуття, співпереживання, милосердя, чеснота… Невже все це з іншого життя? Невже в сучасної людини так зачерствіла душу, що, крім власного благополуччя, спокою й статку у своєму окремо взятому світі, йому нічого не потрібно? І чуже горе не турбує його? Напевно, такі люди є. Були вони й у минулому. Будуть і в прийдешні сторіччя. Але не вони характеризують нації, народ і будь-яке співтовариство людей: населення мого міста, жителів нашого будинку, моїх шкільних учителів і товаришів. Все-таки більшості людей властив почуття жалю. Тема співчуття

до тих, хто в лиху, звучить у багатьох добутках російської класичної літератури. На Русі жалість завжди викликали арештанти – скривдженою, покараною владою люди. Жалість не запитує, за що засуджено людину. Він уже покараний за вчинене, а тепер його потрібно пошкодувати. Недавно я прочитала от яку історію.

Росіянин поет XVIII сторіччя В. Тредиаковский пішов дивитися на страту бунтівника Омеляна Пугачова, якого вважав ворогом імперії й дії якого привселюдно засуджував. Перед тим як покласти голову на плаху, Пугачов попросив у православного народу прощення й обвів поглядом юрбу. І раптом зустрівся очами із

Тредиаковским, якого довідався. Наближений до імператриці поет повинен був би тріумфувати, що бунтареві й баламутові зараз відітнуть голову. Так, напевно, уважав Пугачов. Але в очах Тредиаковского не було торжества. Засуджений побачив у них біль і жалість. Сам поет, поспішаючи до місця, не очікував від себе таких почуттів. Автор закінчує розповідь “так із цього жалю вийшла вся російська Література “.

А. Пушкін “милість до занепалого призивав” і співчував в’язневі, що сидить “за гратами, у темниці сирий”. Жалем до декабристів, засланим у Сибір, перейнята й поема Г. Некрасова “Російські жінки”. А написана вона була майже через сторіччя після грудневих подій. Весь роман Л. Толстого ” Воскресіння ” – це роман про жаль, про усвідомлення провини й прагненні спокутувати її. У романі ” Війна й мир” письменник описує, як фельдмаршал Г. Кутузов об’їжджає лад російських солдатів, що здобули перемогу над французами й змусили ворога тікати. Кутузов дякує воїнам за героїзм і хоробрість. Але, поздоровляючи переможців, не забуває сказати, що розбитого, замерзлого француза, що тікає, тепер можна по-людськи й пошкодувати. Подібних прикладів і в літературі, і в житті чимало.

Християнська релігія (як і інші релігії) заснована на милосерді. Відома усьому світу мати Тереза за свою безкорисливу й самовіддану роботу – допомога хворим, бездомним і нужденної – нагороджена Нобелівською премією миру. Хоча не заради нагороди, думаю, все життя трудилася ця легендарна жінка

Жалість народжується, коли ти пошкодував пташеня, що випав із гнізда, і приніс його додому. Коли ти плачеш, читаючи, як Тема шукав свою Жучкові. Коли ти готовий віддати свою котлету чужому голодному псові. Коли пошкодуєш утомлену після роботи маму й зробиш за неї домашні справи. І нехай ти неспроможний допомогти жертвам землетрусів і повеней, заручникам “Норд-Осту” і загиблої в хмарочосах Манхеттена, але почуття жалю не дозволить тобі перемкнути канал і відвернутися від людського болю

У нашім житті, незважаючи на його твердість, людей, які вміють співчувати, більше, ніж бездушних. Жалість – це природний стан людини, а Природа людська не змінюється так швидко. Тому ми далеко ще не зомбі й не манкурты: жалю є місце в наших серцях. Сучасній людині, я вважаю, треба навчитися співчуття. Воно поки що рідкість у нашім житті


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Жалість. Є чи йому місце в нашім житті? ( твір-міркування)

Categories: Нові твори

Links