НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Жадібний туман (твір-казка)
Улітку океани, моря, ріки, найбільший ліс і найменша травинка віддавали повітрю свою вологу. Вона була прозорою і непомітною. Та одного дня Сонце нагріло Землю, а ввечері стало прохолодно. Нагріте за день повітря зробилося холодним, а водяна пара стала густою й помітною. На землю опустився Туман. Спочатку він стелився над рікою, а потім пішов по містах і селах. Він був такий сірий і густий, що дерева, будинки, машини, люди потонули в ньому. Та його жадібність не мала меж. Спочатку Туман з’їв
річку з берегами, потім поле з десятками копиць сіна; зайшовши у село, проковтнув усі хати і мешканців, запив подою із ставка разом із жабками, рибою і навіть довгоногого чорногуза проковтнув. Щоб іще щось з’їсти, Туман подався на дорогу. Там він з’їв безліч легкових і вантажних машин, величезний кран, міст і саму дорогу. Всередині нього квакали жаби, гуділи машини, перегукувалися люди, але жадібний Туман усе їв і їв. Коли живіт переповнився, то він став усе запихувати в кишені свого довгого сірого плаща, і навіть ясне Сонечко сховав за полою. Але він зовсім забув, що кишені його тягу були дірявими. Туман поліз на гору, зачепився за кострубате дерево і загубив усе, що назбирав. Побачивши це, Туман розхвилювався, розізлився, дувся, дувся і розірвався. Ясне Сонечко повернулося на небо, освітило Землю. Виявилося, що всі залишилися живі та здорові.
