Казка про Прислiвник
Жив на одному далекому болотi болотяний цар Прислiвник. I був у нього єдиний син – наслiдний принц. Навпаки. Ох, i мороки було царевi з сином! Бо принц, виправдовуючи своє iм’я, все робив i говорив навпаки.
Але – все по порядку.
Служили Прислiвниковi його пiдданi: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та iншi.
А на краю болота жив Злий Дух Негеразд i була в нього красуня-донька Навмисне – теж не подарунок для рiдного батька, а однi лише клопоти Негаразду. Жили вони, не тужили.
Аж ось одного разу заявилася
– Бiда, царю, велика бiда нам! Люди вирiшили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислiвнику?!
– Заспокойся, Вiдьмо! Знайдемо вихiд, щось придумаємо!
I вирiшив Прислiвник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними i захистив рiдне болото.
– Збирайся, синку, у далеку дорогу,- напучував цар, будь уважним, як зустрiнеш якого звiра – побажай щасливого полювання, пiде дощ – заховайся, зустрiнеш вогонь – залий його водою. Як вийдеш до людей – вiтайся чемно, а головне – нехай не чiпають наше болото…
– Добре, тату,- сказав принц Навпаки
Але, залишаючись сам собою, почав з того, що пiшов не в той бiк, в який радили, довго блукав, а на бiду ще й зустрiв Старого Лиса, якому замiсть побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч i був старим, гнав принца лiсом кiлометрiв зо три.
Дощу, на його щастя, не було, але, доблукавши нарештi до села, побачив принц багаття пастухiв, що пекли собi на вечерю картоплю, i залив його водою з рiчки, що текла неподалiк…
Люди в селi дивувались i потiшались з кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його уважно i вирiшили не губити природи i допомогти Навпаки i його народовi.
Радий та гордий повернувся принц додому. I було велике свято у болотяному царствi Прислiвника, яке закiнчилось весiллям принца Навпаки i красунi Навмисне. I я там був, i все те бачив, i вам розповiв.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)