Home ⇒ 📕Твори з зарубіжної літератури ⇒ Західна драматургія “Театр абсурду”

Західна драматургія “Театр абсурду”

Західна драматургія

“Театр абсурду”

“Театр абсурду” – найбільш значне явище театрального авангарду другої половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл “театр абсурду” є найумовнішим літературним угрупованням. Річ у тім, що представники його не лише не створювали жодних маніфестів чи програмних творів, а й узагалі не спілкувалися один з одним.

Термін “театр абсурду” ввійшов у літературний обіг після появи однойменної монографії відомого англійського літературознавця Мартіна Ессліна. У

своїй монументальній праці (перше видання книги “Театр абсурду” з’явилося в 1961 році) М. Есслін поєднав за кількома типологічними ознаками драматургів різних країн та генерацій. Серед них французькі митці: Ежен Йонеско, Артюр Адамов, Семюел Беккет, Фернандо Аррабаль, Жан Жене (до речі, лише останній письменник є насправді французом, Йонеско за походженням – румун, Беккет – ірландець, Адамов – вірменин, Аррабаль – іспанець); англійці: Гарольд Пінтер і Норман Фредерік Сімпсон, американець – Едвард Олбі, італієць – Діно Буццаті, швейцарський письменник Макс Фріш, німецький автор Гюнтер Грасс,
поляки: Славомір Мрожек і Тадеуш Ружевич, чеський драматург-дисидент, а згодом президент Чехії Вацлав Гавел та деякі інші митці. А серед ознак, за якими їх об’єднано, М. Есслін виділяє руйнування сюжету і композиції, відсутність часу й місця дії; екзистенційних персонажів, ірраціоналізм, абсурдні ситуації, словесний нонсенс. Драми “абсурдистів” шокували і глядачів, і критиків. Бунт авторів “театру абсурду” – це бунт проти будь-якого регламенту, проти “здорового глузду” й нормативності. Фантастика у творах абсурдизму змішується з реальністю. Змішуються жанри творів: у “театрі абсурду” ми не знайдемо “чистих” жанрів, тут панують, за визначенням самих драматургів, “трагікомедія” (“Чекаючи на Годо” С. Беккета) і “трагіфарс” (“Стільці” Е. Йонеско), “анти п’єса” (“Голомоза співачка” Е. Йонеско) і “псевдо драма” (“Жертви боргу” Е. Йонеско).

Драматурги-абсурдисти майже одностайно твердили, що комічне – трагічне, а трагедія – сміховинна. У творах “театру абсурду” поєднуються не лише елементи різних драматичних жанрів, а й загалом елементи різних сфер мистецтва (пантоміма, хор, цирк, мюзик-хол, кіно).

У них можливі найпарадоксальніші сплави та поєднання: п’єси абсурдистів можуть відтворювати і сновидіння (А. Адамов), і кошмари (Ф. Аррабаль).

Сюжети їхніх творів часто-густо свідомо руйнуються: недієвість зведена до абсолютного мінімуму (“Чекаючи на Годо”, “Ендшпіль”, “Щасливі дні” С Беккета). Замість драматичної природної динаміки на сцені панує статика, за висловом Йонеско, “агонія, де немає реальної дії”. Зазнає руйнації мова персонажів, які, до речі, нерідко просто не чують і не бачать один одного, промовляючи “паралельні” монологи (“Пейзаж” Г. Пінтера) в порожнечу. Тим самим драматурги намагаються розв’язати проблему людської некомунікабельності. Більшість з абсурдистів схвильована процесами тоталітаризму – передусім тоталітаризму свідомості, нівелювання особистості, що веде до вживання одних лише мовних штампів і кліше (“Голомоза співачка” Е. Йонеско), а в підсумку – до втрати людського обличчя, до перетворення (цілком свідомого!) на жахливих тварин (“Носороги” Е. Йонеско).

Класичним періодом “театру абсурду” стали 50 початок 60-хроків. Кінець шістдесятих ознаменувався міжнародним визнанням “абсурдистів”: Йонеско обрали до Французької академії, а Беккет здобув звання лауреата Нобелівської премії. Йонеско вважав, що “театр абсурду” існуватиме завжди: абсурд заповнив собою реальність і сам здається реальністю. “Театр абсурду” з його вболіванням за людину та її внутрішній світ, з його критикою автоматизму, міщанства, конформізму, де індивідуалізації й некомунікабельності вже став класикою світової літератури.

Драма-притча

У другій половині XX століття чимало драматургів відгукуються на сучасні їм історичні події та загальні питання духовного буття, застосовуючи таку жанрову форму, як драма-притча. Сюжет у п’єсі-притчі простий і місткий, він є певним посередником, матеріалом для художнього дослідження дійсності. Серед тих, хто звертався до цього жанру, – Бертольт Брехт і Гельмут Баерль, Жан-Поль Сартр і Альбер Камю, Ежен Йонеско і Жан Ануй. Зверталися до п’єси-притчі і швейцарські драматурги Макс Фріш і Фрідріх Дюрренматт.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Схожі твори:

  1. “Театр абсурду” Ежена Йонеско Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик “театру абсурду”. Сам Йонеско завжди говорив, що “театр абсурду” почався саме з його перших п’єс, з “Голомозої співачки”, “Стільців”, “Жертв обов’язку”. Хоча значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонеско вважав прихід...
  2. Відповіді до теми: “Театр абсурду – нова течія в драматургії XX ст.” 1. Що саме дало нове життя драмі у другій половині XX століття? Якоюсь мірою нове життя театру пов’язане із вторгненням у масову свідомість кінообразності, що посунула драматургію, а також нав’язливих “мильних опер” її телеекранів. Щоб зберегти засади інтелектуального спілкування, театр змушений був шукати нові засоби – так виникає театр обговорення,...
  3. Драматургія другої половини XX століття У перше післявоєнне десятиріччя у зарубіжному театрі відбуваються великі зміни. Виникають нові течії, з’являються нові імена. Помирають видатні драматурги, лауреати Нобелівської премії: у 1946 – німець Гергарт Гауптман, у 1949 бельгієць Моріс Метерлінк, у 1950 – ірландець Бернард Шоу, у 1953 – американець Юджин О’Ніл. 1956 пішов з життя Бертольт...
  4. Виникнення творів “театру абсурду” Драми “абсурдистів”, які шокували і глядачів, і критиків, нехтували драматичними канонами, застарілими театральними нормами, умовними обмеженнями. Бунт авторів “театру абсурду” – це бунт проти будь-якого регламенту, проти “здорового глузду” й нормативності. “Не мати інших меж, окрім технічних можливостей машинерії, інших норм, окрім норм моєї уяви”, говорив Е. Йонеско. Фантастика у...
  5. Драматургія і театр – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Драматургія і театр Новий український театр виник, як і вся нова українська література, на тлі занепаду феодально-кріпосницького ладу і появи нових соціально-культурних відносин у суспільстві. Українські шкільні театри, які досягли піку свого розвитку в першій половині XVIII століття, зникли вже у середині століття внаслідок заборони, а також реорганізації духовної академії....
  6. Епічна драматургія і епічний театр Бертольда Брехта Епічна драматургія і епічний театр Бертольда Брехта одне із найяскравіших явищ в мистецтві XX століття. Творче новаторство німецького драматурга полягає в тому, що він створив театр не тільки новий за фомою, але й за змістом, за характером і силою впливу на глядача. В цьому – величезна естетична цінність спадщини Брехта....
  7. Наше життя – театр абсурду Тепер ніхто не скаже, коли саме до Василя Стуса прийшло уміння того, що правда і справедливість, про які трубили на кожному кроці, були насправді облудою, кривдою та свавіллям розбещених можновладців. За їхніми амбіціями (і це добре розумів Стус!) ховалося зверхнє ставлення до людей, люта ненависть до демократії. Чолом мудрого, далекоглядного...
  8. Наше життя – театр абсурду (за творами Василя Стуса) Тепер ніхто не скаже, коли саме до Василя Стуса прийшло розуміння того, що правда і справедливість, про які трубили на кожному кроці, були насправді облудою, кривдою та свавіллям розбещених можновладців. За їхніми амбіціями (і це добре розумів Стус!) ховалося зверхнє ставлення до людей, люта ненависть В демократії. Чолом мудрого, далекоглядного...
  9. Естетика й поетика європейської драми абсурду Театр абсурду – одне ІЗ самих яскравих явищ у літературі середини XX століття. Творчість С. Беккета, Э. Ионеско, А. Адамова, Ж. Жені перевернуло всі подання про сутність і форми театрального мистецтва. Мир у добутках театру абсурду з’являється алогічним, глобально безглуздим, що супроводжується почуттям розпачу, безвихідності, відчуттям краху всіх світоглядних підходів...
  10. Магічний реалізм. Драма абсурду “Магічний реалізм” – це реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм притаманний передовсім латиноамериканській літературі. В 1950-60-х рр. латиноамериканська література пережила справжній “бум”. З’явився навіть спеціальний термін “карибське чудо” в літературі. Вона стала загальновідомою у всьому світі, виникла ціла...
  11. Театр Зощенко Театр Зощенко – це 10 п’єс, 8 одноактних комедій, 2 лібрето, безліч сценок (для сатиричних журналів 20-30-х рр. “Бузотер”, “Смехач”, “Бегемот” – під різними псевдонімами), мініатюри для естради. Він писав для театру й про театр. Так чи інакше, конкретний аналіз не обходиться без залучення рамки ігрових театральних категорій: терміни “клоунада...
  12. Давньогрецький театр: значення театру в духовному житті греків Театр займав особливе місце в житті давніх греків. Він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш болючих проблем своєї сучасності. Великим було його суспільне і виховне значення. Хоча, зазвичай, сюжети грецьких трагедій походили із міфів, вустами міфологічних персонажів драматурги завжди говорили про свою сучасність, про моральні поразки і...
  13. Твори Ежена Йонеско: Образ театра абсурду 11 травня 1950 р. в театрі “Ноктамбюль” відбулася прем’єра п’єси Ежена Йонеско “Голомоза співачка”, яку по-різному сприйняли літературознавці, театральні критики, глядачі. Що це – сміливе глузування над упорядкованим життям чи результат буйної письменницької уяви? Можливо, відповідь на це запитання слід шукати на життєвих шляхах, у творчих уподобаннях драматурга? Ежен Йонеско...
  14. “Театр корифеїв” Театр – важливий інститут для кожного народу і нації. Далеко не завжди у людей є можливість читати великі за обсягом літературні твори, але ознайомитися з ними дійсно важливо для інтелектуального і культурного розвитку людини. Відвідування театру дозволяє в стислі часові відрізки познайомитися з твором у формі театральної вистави, тим самим...
  15. Традиції театру абсурду в англійській драмі й творчість м. Пинтера Звертаючись до абсурду на рівні мови театрального, доводиться зіштовхуватися як з інтерпретацією більше вузької (властиво принципи й художні прийоми “абсурдизации” театру), так і із гранично широкої, оскільки драматурги й режисери, що затверджують у театрі абсурд, інтуїтивно або свідомо звертаються до теорії й практики абсурду, як вони сформувалися за багато століть...
  16. Давньогрецький театр У період культурної першості Афін (V-IV ст. до н. е.) центральне місце в літературі займали драматичні жанри. Афінський театр V століття до нашої ери був і трагічним (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда), і комічними (комедії Арістофана). Театр займався питаннями політики і моралі. Це був театр, що усвідомлював свою виховну і наставницьку...
  17. Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх...
  18. А. П. Чехов і театр Театр був для Чехова першим коханням. Цій любові він залишався вірним усе своє життя. Театр створив Чехова, і драматург відплатив йому тим же – він створив театр. Чехов нерідко зарікався писати для театру, але він не міг не повертатися до нього. Характерно також і те, що жанр водевілю він віддавав...
  19. Драматургія Мольера в контексті розвитку світового театрального мистецтва Мольер творець національної французької комедії, класик світової літератури. Його комедія розумна, философична, викликає сміх глядача. Це не “сміх заради сміху”, а сміх в ім’я рішення важливих моральних і соціальних проблем. Театр Мольера – велика школа, де драматург, сміючись і балагурячи, повчає глядача веселою, жартівливою мовою, ставлячи перед ним найглибші політичні,...
  20. Володин: Театр! Чи любите ви театр “Театр!.. Чи любите ви театр, як я люблю його, тобто всіма силами душі вашої, з усім ентузіазмом, з усім несамовитістю, до якого тільки здатна палка молодість, жадібна й жагуча до вражень витонченого? Або, краще сказати, чи можете ви не любити театр найбільше на світі, крім блага й істини?!” – уперше...
Західна драматургія “Театр абсурду”
«
»