Засобу поетичної мови лірики Ліни Костенко
Поезії Ліни Костенко про любов коштовні, і як художньо завершене чудо словесного мистецтва, і як добутку, наділені здатністю відроджувати людські почуття. Той, хто один раз потрапив до безмежного чудового миру лірики поетеси, приречений щораз чи те поринати в бурхливе море страсті, чи те радуватися спокійним і розважливим плинам вічної ріки любові. І вже ніколи не стихне пісня любові для тих, у чиїй душі проросли рядка: “Я дуже важко вами отболела”, “Я думаю про тебе увесь мій час, але про це не треба говорити”, “Моя любов! Я перед
Скільки Написано добутків, у які поети намагалася вкласти всю силу своєї емоційно-ліричної наснаги! Здається, всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовані в поетичному слові. І незважаючи
Любов багатоголоса й неосяжна. Вона те жагуча, неймовірна, шалена, втілена в образах індійської жриці, весни, урагану, сатани, у ній навіть відчувається клекіт бою й дзенькіт мечів; те тиху, погожа, спокійна; перемогу одержують, то бурхливі пориви, то розважливість аж до раціоналістичної холодності. Така суперечливість і разом з тим привабливість передана рядом складно сформованих антитез: “Любов підкралася тихо, як Далила, а розум спав, як довірливий Самсон”, “або біля тебе душу заморожу, або біля тебе полум’ям згорю”, виразних і яскравих оксиморонів: “И як ми будемо. Як тепер ми будемо, такі вже рідн і такі чужі”, “Гриміла тиша рупором вокзальним”, “Тебе, невідомого, довідаюся”.
Любов у Ліни Костенко – це не тільки вибір особистий, а, насамперед, особистісний, тому що передбачає відповідальність перед предками й нащадками, перед власною совістю; це поглиблення у власний внутрішній мир, саморозуміння й самоусвідомлення, самоствердження й самореалізація; разом з тим це думка про іншому, симпатія, взаємозбагачення. Глибинну філософію любові поетеса порівнює в незабутніх метафоричних рядках: “Слова як сонце сходили в мені. Несказанне залишилося несказанним”; “Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву”.
Любов Високоморальна й високоэстетичная, вона виникає як фактор виховання, формування смаків і смаків. Вічність класики любові втілена в образі старого співака у вірші “Пелюстки стародавнього романсу”. Художні деталі – келих, метелик – протипоставлені в тексті номінаціям, які вказують на сірість, буденність, примітив і відсутність тону:
Він цей вокал піднімав, як келих У нього був метелик на манжеті Деякі красуні, всупереч вікам, До нього йшли по місячній доріжці А потім зникла Музика. Антракт Усе чоловіка говорили прозою Жінки мовчали. Усе було не так. їм не хотілося пива й морозива
Духовна підгрунтя інтимної лірики, розуміння любові як самодостатньої субстанції, що надихає, окриляє, виконує душу творчою енергією, засвідчене у вірші “Моя любов! Я перед тобою” і втілене в поетичні конструкції, які своєю формою й змістом нагадують молитву, іноді змова або заклинання, а в цілому поезія сприймається як своєрідний гімн любові. Почуття ліричної героїні джерелами мають національну ментальность, і це виконує її душу гордістю, достоїнством і честю. Герої інтимних поэзий Ліни Костенко поглиблені в мир прадавних вірувань, де є присутнім демонологічний образ сатани, вогню як стихії очищення, печі як прадавнего символу родинного щастя й затишку:
И спить у печі веселий сатана, уткнулся жаром у лабети головешок
Прекрасна, що щемить мелодія інтимної лірики Ліни Костенко звучить у душі те сумом, з гіркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдин і неповторного, то мріється як сон або казка, а те звучить рішучим і вольовим наказом, естетичним і моральним заповітом
(1 votes, average: 5.00 out of 5)