Висока лірична простота поезії Ліни Костенко

Видатна українська поетеса Ліна Костенко створила яскравий світ чудових подій. Такі автори, як Костенко, є хранителями високої культури художнього слова. Її по­езії притаманні не лише багата образність і глибина лірич­ної думки, а й гостра афористичність, завдяки якій багато з творів Ліни Костенко вже сьогодні ввійшли до золотого фонду вітчизняної літератури.

Тематика поезій Костенко дуже багата. Авторка тор­кається загальнолюдських рис: пам’яті, віри, надії, любові.

“Пастораль XX сторіччя”… Чому авторка так назвала цей

страшний у своїй життєвій правдивості вірш? “Відлун­ня війни” – так кажуть про зброю, яка лишається на нашій землі без малого шість десятиліть. Троє хлопчиків-пастушків відшукали гранату й із зацікавленням почали її розбирати… Гримнув вибух, і троє хлопчиків “козацького доброго краю” загинули. Що це, пересторога батькам та їх дітям? Ба ні, Ліна Костенко осягнула тут набагато більше. Війна, навіть та, яка минула давно, залишає слід. Це мільйони не­народжених дітей, безщасних калік, тих, хто навіки зали­шився вбивцею й не може спати ночами… Поетеса наголошує на тому, що, незважаючи на безжалісність смерті,

життя є безкінечним: адже смерть і народження на диво міцно по­в’язані в цьому світі. Живі чи мертві, загиблі пастушки є невід’ємною частиною народу, життя, усесвіту:

Отакі вони хлопці, кирпаті,

Сільські аргонавти,

Голуб’ята, анциболи,

Хоч не роди!

“Тут обелісків ціла рота…” – короткий і стислий вірш, у якому поетеса підводить своєрідний підсумок нашої пам’­яті про війку, Ліна Костенко з материнською ніжністю наголошує на тому, що під обелісками лежать “наморені сол­дати” – ті, хто загинув, не встигши прожити й половини життя. Цей вірш має досконалу поетичну форму: він здається простим, але за цією простотою криється велика робота по­етичної думки. Кожен із живих, на думку Ліни Костенко, повинен пам’ятати про тих, хто загинув смертю хоробрих заради життя на землі. А якщо хтось має, що сказати за­гиблим героям, може навіть написати листа в ті далекі роки:

Тут на одному обеліску

Є навіть пошта польова.

Авторка розуміє, що життя людини закоротке, і тому кожне звершення, кожна думка мають вселенський сенс.

“Вже почалось, мабуть, майбутнє…” – так починаєть­ся один з віршів Л. Костенко. Дійсно, а коли починається майбутнє? Де той вимір, у якому нинішнє втрачає свої часові ознаки, перетікаючи за межу часу й простору – про­сто в майбутнє? З притаманною їй афористичністю авторка вірша торкається найуразливіших точок нашого часу: адже ми ризикуємо знецінити коштовне, загубитися в юрбі, про­міняти неповторне на підробне. І поетеса з доброю та мудрою посмішкою дає нам суттєві поради, як треба жити, аби не втратити найкращих людських якостей, завдяки яким людина, власне, і зветься людиною.

Ліна Костенко дуже багато зробила для розвитку вітчизняної поезії та художньої літератури взагалі. Се­ред багатоголосного хору поетів ми почули теплий жіночий голос, насичений глибинною материнською мудрістю. Вона знає відповіді на багато питань, які до сьогодні вважалися майже нерозв’язними. Можливо, саме життя, багате й різноманітне, вирішило поговорити з нами, ско­риставшись яскравою та самобутньою поетичною мовою Ліни Василівни Костенко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Висока лірична простота поезії Ліни Костенко

Categories: Твори на вільні теми

Links