Засоби сатиричного зображення персонажів комедії “Хазяїн” І. Карпенко-Карого
Сатиричне зображення персонажів комедії, насамперед головного героя Пузиря, драматург здійснює засобами контрастного групування образів, самохарактеристики, взаємохарактеристики, введення художньої деталі (халат, кожух мільйонера), мовною характеристикою.
Образи твору чітко розподілені на дві контрастні групи: з одного боку – Пузир і його помічники, з другого – Золотницький, Соня, Калинович.
Хазяїн, характеризуючи сам себе, згадує, що раніше “йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював На все і знать
Персонажі в творі вдаються до характеристики один одного. Так, Феноген каже про Ліхтаренка: “От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!”, “Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить”.
Мова персонажів відповідає їхнім характерам, звичкам і рівню освіти.
Сатиричне зображення полягає у суперечності між спотвореним світосприйманням “стяжателя” і нормальним людським розумінням, а часто й звичайним здоровим глуздом. Так, смертельно травмований Пузир не хоче, щоб викликали лікаря, а просить фельдшера, бо той дешевше обійдеться; радіє, що нарив прорвало
Мовна характеристика дійових осіб є одним із засобів сатиричного у комедії “Хазяїн”. Мова героїв твору глибоко індивідуалізована. У Пузиря – це грубі, категоричні слова і вирази, іноді навіть лайка, фразеологізми зі згрубілим відтінком. У його помічника Феногена – тиха, облеслива мова до хазяїна та його оточення, до робітників же він звертається “ідоли”, учителя гімназії зве “голодранцем”. Це свідчить про його лицемірність.
Кострубата, з неправильною вимовою мова шахмейстера Куртца, очевидно, німця за національністю, викликає посмішку.
Мова освічених людей – Золотницького, Соні, Калиновича – образна, метафорична, з філософським спрямуванням, що відповідає їх характерам і тій ролі, яку їм відвів автор у комедії.
Своєрідність монологів та діалогів у творі полягає в тому, що вони емоційні, сповнені глибокого підтексту. Наприклад, монолог Маюфеса про неосяжні землі Пузиря, які й за три дні не об’їдеш, свідчить про його намагання полестити хазяїну, викликати його довіру, адже це може допомогти йому укласти угоду.
Прикінцевий монолог Пузиря про те, що всякі шахраї прагнуть заплямувати його чесне ім’я, говорить, що хазяїн не вважає себе злочинцем, а, навпаки, жертвою, обмовленим, хоча насправді він теж є справжнім злодієм у погоні за наживою.
Отже, крім основного значення, монолог несе ще й підтекстове навантаження, і в цьому теж виявляється майстерність автора.
Діалоги у Карпенка-Карого жваві, напружені, як, наприклад, діалог між Феногеном і Ліхтаренком, коли злодій викриває злодія. Врешті-решт помічники хазяїна домовляються стати товаришами, підтримувати один одного у своїх чорних справах: “брать, де дають, і де можна, а на менших звертатьі” Цей діалог – блискуча взаємо-характеристика героїв.
Особливість комедії полягає ще й у тому, що авторських ремарок у творі мало. Це окремі вказівки на дії героїв (“хоче одламать – не ламається, хоче одкусить – не вкусе”), короткі влучні позасценічні репліки, наприклад, при бунті робітників: “Ми не собаки – і собак краще годують!”, “Добра душа, а старий чорт язика прикусив” та інші. Такий лаконізм ремарок можна пояснити прагненням драматурга надати комедії більшої експресивності і напруженості.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)