Заклик руських князів до єднання в “Слові о полку Ігоревім”
“Слово о полку Ігоревім” народилося в епоху, коли політична ситуація в Стародавній Русі вкрай ускладнилася. У першу чергу, це було пов’язано з нескінченними міжусобними війнами, буквально роздирають колись могутня держава на частини. З іншого боку, Русі почав загрожувати зовнішній ворог – грізні степові завойовники. Немов передчуваючи неминучу біду, автор твори звернувся до своїх сучасників, особливо до тих, у чиїх руках трималася влада і майбутнє країни, з полум’яним закликом об’єднатися.
В основі сюжету “З лову о полку
Навесні 1185 року Ігор Святославич, його брат Всеволод з Курська, син Володимир з Путивля і племінник Святослав Ольгович з Рильська виступили в похід проти степових кочівників. Ігор Святославич сподівався на успіх, мріючи про власну славу і, можливо, завоюванні Тмутаракані, якій колись володіли чернігівські князі, зокрема дід Ігоря Олег. Похід закінчився розгромом російських військ. Вперше в історії військових зіткнень з половцями руські князі були захоплені в полон, а з усього війська в живих залишилося всього 16 людина. Про це невдалий похід і оповідає “Слово о полку Ігоревім”. Композиція твору являє собою послідовний ряд найбільш значних епізодів, які дозволяють автору висловити своє ставлення до зображуваних подій, донести основну, патріотичну ідею, яка міцно цементує всі його частини в єдине художнє ціле.
Откривается “Слово о полку Ігоревім” невеликим вступом, в якому автор згадує старовинного співака Бояна, стверджуючи, що не буде наслідувати традиції, “аще кому хотяше пісня творити, то растекашется мислію по древу, сірим в’лком по землі, шісимх орлом под облаки”. Тут же автор готує читача до сприйняття ідейного змісту “Слова о полку Ігоревім”. Перший крок у цьому напрямку – згадка імен славних князів минулого: старого Ярослава, хороброго Мстислава, червоного Романа Святославича. Дії цих князів були настільки значні, що їм самим не треба було шукати слави, як, наприклад, Ігорю Святославичу. Оспівуючи героїв, співакові не було необхідності прикрашати своє оповідання мальовничими деталями, бо славу їм подарували їх славні справи.
Були в історії Русі славні імена і славні вчинки. Недарма автор окреслює хронологічні рамки свого оповідання: “от’старого Володимира до нинішнього Ігоря”. Роки правління Володимира Святославича закарбувалися в пам’яті народній як роки розквіту Київської держави. Подання про Володимира відповідає основнойідее автора, противопоставляющего в “Слові о полку Ігоревім” єдність Русі у віддаленому минулому усобицам свого часу.
Зав’язку сюжету “Слова о полку Ігоревім” становить виступ російських військ у похід. Незважаючи на те що перше зіткнення з половцями закінчилося перемогою російських військ, читача не залишає передчуття майбутньої трагедії. Сама природа, Співчуваючи своїм нерозумним дітям, немов попереджає князів: “Схаменіться!” Але бойовий дух Ігоря кипить: “братіє і дружино! Лужецх б потяту бити, неже полонених бити “.
Велика спокуса “кота пріломіті конець поля Половецького-го”, “Іспітіе шеломом’ Дону” затьмарило для Ігоря грізні предзна-меновенія природи. Як у природі сталося затемнення сонця, джерела життя, так і в Ігоря жага слави затьмарила здорові міркування про доцільність походу, не дозволивши йому своєчасно співвіднести власні сили і сили ворога. Всі князі, учасники походу, були нащадками крамольного князя тмутараканського і чернігівського Олега, який у боротьбі за князівський престол вів нескінченні війни з іншими руськими князями і не один раз звертався за допомогою до половців, чому і називається в “Слові о полку Ігоревім” “Гориславичем”. Поступово вимальовуються контури концепції автора: князі завжди є носіями слави своїх предків. Сини і внуки продовжують політику батьків і дідів – така традиція. Отже, Ігор повинен був звернутися до історії свого роду, згадати про злощасну долю своїх предків.
Автор “Слова о полку Ігоревім” наполегливо підкреслює основну ідею твору: у боротьбі зі степовиками необхідна єдність князів, припинення усобиць, які змушували непримиренних ворогів постійно звертатися за допомогою до половців. Перед лицем спільної небезпеки князі повинні забути про війни за чужу територію і чужий престол. Автор переконує князів жити в мирі і підкорятися старшому за положенням – великому князю київському. Залишивши на час розповідь про Ігоря, він розповідає про біди Русі, стверджуючи, що причиною їх є самі князі. Тільки об’єднанням російських військ можна домогтися перемоги, подібної до тієї, яку здобув Святослав Київський. Сам переможець звертається до Ігоря та Всеволода з “золотим словом”, як до своїх “синцам”. І продовжуючи думку Святослава, автор звертається до інших впливовим князям, прославляючи їх ратні подвиги і пропонуючи помститися за “рани Ігореві”.
Про те ж плаче в Путивлі-граді і дружина Ігоря Ярославна. Характерно, що в цьому ліричному плачі, побудованому за зразком народного голосіння, на перший план виходять громадські мотиви: Ярославна піклується не тільки про благо чоловіка, вона плаче і про його бідних воїнів. Закінчується “Слово о полку Ігоревім” поверненням Ігоря з полону. Цей урочистий фінал вселяє надію на те, що ран чи пізно справедливість восторжествує. Повчальна історія Ігоря Святославича є показовим уроком для князів, які ставлять власні інтереси вище інтересів національних, але тільки єднання і взаєморозуміння допоможе Русі подолати суворі випробування історії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)