Сила й стійкість російських князів в “Слові о полку Ігоревім”

У звертанні зі своїми джерелами історіографи виходили з подання про те, що історія повинна приносити користь позитивним прикладом. Ще Петро І висунув вимогу: з літописів вибирати те, “що пристойно в історію” 16. У виданому по його указі “Введенні короткому” роз’ясняється зміст цього побажання Петра І: “Дійство історії є розраду й звеселяння велике із проповедания в історії або описи речей і справ благої й радісних, краси заради й лінощів”. Відповідно до цього приписання здійснюється тенденційний відбір матеріалу і його трактування

в історіографічних працях: виключається те, що не служить славі предків і, навпаки, уводяться версії, перейняті національно-патріотичною ідеологією

Щодо цього особливо показове оповідання в “Історії Російської” В. Н. Татищева. У ньому немає покаянного мовлення князя Ігоря, хоча це мовлення є у всіх списках Іпатіївського літопису, у тому числі й в Ермолаевском. Збереження мовлення Ігоря, у якій він кається у своїх гріхах, у тім, що взяв “на щит” місто Глєбов у Переяславля, відлучав “батько від народженні своїх, а подруга від подруги”, – збереження такого мовлення в офіційній праці не

із кращої сторони показувало б діяння російських князів і відбувалося в Древній Русі. Навпроти, у Татищева з’являються епізоди, покликані відбити ” дійсність, щодолженствует,”. Російські князі представлені в ідеалізованому виді, вони прославляються як прекрасні воїни, як правителі, що піклуються про своїх піддані. Про відносини князів говориться як про дружній, відзначається їхня готовність допомогти один одному. Сам князь Ігор наділяється такою характеристикою: “Цей князь свого заради сталості любимо в усіх був, він був чоловік твердий”. Відмова Ігоря бігти з полону коментується в маргіналії “любочестие Ігоря”. Для створення лицарського лику Ігоря немаловажним було й згадування про те, що після програного бою Ігорем опановує спрага помсти й, “щоб полонених виручити”, він знову вирішує рушити на половців

Добродетельность росіян князів, їхню силу й стійкість вигідно оттеняют версії, що компрометують половців. В “Історії Російської” наполегливо підкреслюється, що битва в Путивля закінчилася для половців невдало, військо хана Кзи понесло більші втрати. Підсумок підводить в іронічному висновку, що по типі своєму є прикметою пізнього оповідання: “Тако половцям обоюду рівна удача була, і один перед іншим (мова йде про ханів Кзе й Кончаке. – Л. С.) не міг похвастатися, хіба большею потерею своїх”. Або: “И вернулися у свої жилисча не стільки росіян пленя, скільки своїх втратили” .

Один з епізодів оповідання в Щербатова також оброблений у національно-патріотичному дусі. Літописне повідомлення про облогу половцями міста Переяславля стало приводом для прославляння росіян за те, що вони мали твердий намір “всіма силами град свій захищати”, і приводом для осуду половців у невмінні вести теперішню війну: “Але не те був намір цього варварського народу, щоб в облозі міст упражнятися й дати час російським князям зібрати задоволені войски для учинения відсічі їм, але, за своїм звичаєм роблячи війну набігами й бравий ті токмо граду, які не могли противу їх захищатися, усі спустошили й, удовольствуяся користию й полоненими, з поспешением у країну свою вернулися”.

Якщо “для літописця, – як пише Д. С. Лихачов, – найважливіше полягало в історичній правді” 17, то для історіографа головним було осмислепие історії, її тлумачення, її внутрішній зміст, користь, яку можна було витягти для сучасності, тому їх не задовольняв літописний спосіб оповідання, при якому літописець, переходячи від факту до факту, фіксує чисто зовнішні події, не заглиблюючись у зв’язки й причини між ними. “Введення коротке” відзначає, що в літописі “без енавдепия провини (тобто без пояснення причин. – Л. С.) усякого літа діяння пишуться” (с. 10). “Невдоволено, – писав Ф. А. емин, – зібрати безліч оповідань і про справи минулих повідомити суспільство оних зборами; йому потрібне кожна минула дія описувати докладно, знаходити причини, і висловлювати наслідку, що хоча, може статися, з нагоди й не були, однак легко б бути могли” (и).

Піклуючись про новий, у порівнянні з літописом, осмисленні історії, історіографи надають великого значення послідовності опису ходу подій, причинно-наслідковим зв’язкам між ними. У їхніх оповіданнях з’являються мотивування вчинків, психологічні пояснення, відновлюються проміжні, які мається на увазі ланки сюжету, причому події описуються так, як вони повинні були б відбутися з погляду історіографа

ДО “пояснення” подій прагнув В. Н. Татищев, він сам визнавався, що 2-я редакція його праці написана “із прибавкою багатьох пояснень” 18. Так, наприклад, текст не дуже зрозумілий у літописі: “И тако идяхуть тихо, сбираючи дружину свою, бя-хуть бо й у них коні велми тучии”, – Татищев пробує осмислити. Повільне просування по степу російського війська пояснює він тим, що Ігор беріг коней, “щоб не зделать оних без ніг”. Деякі “пояснення” курйозні. У тексті “Історії” говориться, що Ігор, побачивши полк ковуев, що тікає з поля брані, поскакав за ним, щоб повернути його, і “скинув із себе для тягаря шелом”. По літописі, Ігор зняв шолом, щоб його довідалася дружина

Інший характер мотивування мають в емина, Щербатова, Ле-Століття. Прагматология в їхніх творах перебуває в межах психологічних характеристик. У міру свого розвитку історіографічне оповідання в пошуках внутрішньої сторони подій усе більше “психологизируется”, замикається з літературою, усе далі відходить від літописного способу викладу

В історіографічних оповіданнях з’являються характеристики внутрішнього стану учасників подій. Як пише Щербатов, напередодні Ігорового походу половці “ще страхом від Россиан були наповнені” і далі – “перша перемога звабила князів російських”. емин говорить про “жадібність до граблению”, що охопила половців після розгрому дружини Ігоря, і далі навіть відновлює хід їхніх думок: “Росія думкам їх представлялася тоді для защшцения свого ні хоробрості, ні задоволених сил не має, і вони в оной сподівалися все робити по своєму произволению”.

За історичних осіб додумує також Стриттер, повідомляючи, що російські князі зважилися на другу битву з половцями, тому що вони “думали, що легко їм буде прогнати їх (половців. – Л. С.) за Дон”.

Із психологічним настроем і станом героїв старовини письменники-історики зв’язують прийняття рішень, здійснення справ, учинків. По Левеку, князь Ігор після першої битви “продовжує покійним образом грабувати й, алча нових успіхів, будучи нездатний передбачити ніякого нещастия, заходив далі в область їх (половців. – Л. С.)”. Подібно пояснює причину другої битви й емин: росіяни князі, “возгордясь сіяю победою, прийняли намір далі шукати свого щастия”; у його ж оповіданні впевненість половців “у боязкості російських князів, перьвою неудачею потривожених”, стала причиною половецького нападу на росіяни міста

Досягаючи связности оповідання, історіографи конструюють версії передбачуваних подій. Так, літописна звістка, про те, що, просуваючись по степи, російське військо страждало від жари, безводия, відсутності їжі, трансформувалося в емина в таку картину: росіяни князі “не нашед на дорозі ні хліба, ні корму для коней, тому що половці все, що могли, із собою відвезли, а інше зрадили вогню”.

Письменники-Історики XVІІІ в. глибоко усвідомили своє право не просто переказувати свої джерела, але й самим аналізувати їх, узагальнювати й робити висновок. Заключна фраза оповідання Левека, сказана про половців, що напали на Русь після поразки Ігоря, – “варвари були завжди переможці” – приклад вираження особистої авторської точки зору історіографа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сила й стійкість російських князів в “Слові о полку Ігоревім”

Categories: Шкільні твори

Links