Загул Дмитро Юрійович Отчизно дорога!
Пам’яті Володимира Кобилянського
Отчизно моя дорога,
Мріє великої туги!
Чи колись моя трудна нога
До тебе вернеться вдруге?
Чи на скелях, на грудях твоїх,
Змучене серце спочине,
І поллється безжурний сміх,
Щирий такий, без причини?
Ти снишся мені уві сні,
Розкішна, зелена колиско,
І часом здається мені.
Що ти осьде, що близько.
І здається тоді, що нема
Поміж нами кордону.
Почекай лишень – згине зима,
І весною повернеш додому.
А встану…
Де дівся той сон?
Розтанули сині гори!.
Ні плаїв, ні грунів, ні сосон!.
Тільки степ та простори.
Ні плаїв, ні грунів, ні сосон!.
Не запахне смерека,
В бутині не спалахне вогонь,
І така ти далека!
Стою один серед степів,
Як без рідного друга…
На заході день догорів,
Вже гасне кривава смуга.
Стою один серед степів –
Це в мене отчизна друга…
О краю наруги, країно рабів!
До тебе летить моя туга.
Повіє вітер з верхів’я гір
І вдарить у серце докором:
“Ти покинув рідню і вбогий двір
На нужду, на ганьбу, на сором.
Ти покинув братів, ти забув сестер,
Проміняв їх на вільні простори…
Хіба ж серце твоє не боліє тепер?
Воно вбоге ж і хворе.
Воно вбоге і хворе, як я, –
Прибита твоя Буковина,
За тобою тут тужить щодня
Більша твоя половина”.
Отчизно моя дорога,
Мріє великої туги!
Коли ж моя трудна нога
До тебе повернеться вдруге?
1921.
Схожі твори:
- Загул Дмитро Юрійович Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю. Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться і падає, Крутиться і падає… В душу мою. І щомить моє серце щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя, А серце тремтить, Воно б’ється і...
- Загул Дмитро Юрійович Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оливом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чогось – за чим, Не наздогониш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про...
- Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім –...
- Загул Дмитро Юрійович Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія...
- Загул Дмитро Юрійович На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. II Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас...
- Загул Дмитро Юрійович Дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто...
- Загул Дмитро Юрійович Далекі заклики (Фрагменти) Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Дивлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі, Летять, мов ті лелеки Мов легкі журавлі....
- Загул Дмитро Юрійович Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по...
- Загул Дмитро Юрійович Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до...
- Загул Дмитро Юрійович Згадка І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, – Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки витрачено сили. Щоб перебитися якось! Чекай спокійної...
- Дмитро Юрійович Загул Д. Загул досі залишається належним чином не поцінований насамперед тому, що його ім’я звично асоціюється з символізмом, течією, що, як вважалося, не мала виразного національного обличчя. Літературознавці (саме літературознавці, а не критики 20-х років), довго вагаючись, чи був взагалі той український символізм, врешті визнали його однотонним і нецікавим, вкрай декадентським...
- Загул Дмитро Юрійович “Порозпліталися гірлянди…” І Порозпліталися гірлянди Білих лілій і білих бігоній, – Буйно розвились червоні троянди, Засміявся мак червоний. Вихром півночі війну, Піду всесвітом цілим – Я об’являю війну Білим лілеям, бігоніям білим! Янголом помсти понад степами Порозсипано квіти червоні… Годі нам бути рабами! Кулаками долоні! Треба пірвати ті вінки З білих лілій...
- Загул Дмитро Юрійович Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння, Така струнка та нетривка, Чиясь рука – прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси Що оголили...
- Твір Дорога долі, дорога болю Василя Стуса Дорога долі, дорога болю Василя Стуса В. Стус по праву вважається одним з найвизначніших поетів двадцятого століття. Поет був Людиною з великої літери, яка відважно й самозреченно виступила за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму – цих високих, вічних загальнолюдських цінностей. Вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я”...
- ДОРОГА ДОЛІ, ДОРОГА БОЛЮ ВАСИЛЯ СТУСА Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших поетів двадцятого століття. Поет був Людиною з великої літери, яка відважно й самозречно виступила за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму – цих високих, вічних загальнолюдських цінностей. Вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я” можна вважати програмним для поета. У...
- Барка Василь Костянтинович Судна дорога I Дві неділі, дві вінечні долі, Над гризню гармат рідніли. Хоч від гілки віолет медовий Близько брався до одвірків. Грішник, де з навал незваних танків Близять розблиски в розбої, – Став: стріляйте! а не згоден знати Тьми з неправди гробової. І калікою з обжинків крови, Дотерпівши смерть, як прірву, Звівся...
- Є в людини стежка чи дорога… (За творчістю Малишка) Чим цінна для нас творчість Андрія Малишка? Скільки читачів – стільки й думок. І хоч нерозумно зводити їх до одного знаменника, та все ж головне, мабуть; те, що у творчості поета відображено життя народу, духовний досвід нації, здобутий упродовж многотрудних десятиліть. Поет ішов разом з народом, не розмінюючи цінностей народної...
- Життя Стуса – це дорога через тернии до зірок Народивши його на Різдво Христово року Божого 1938, у лиху годину знищення нас як народу, мати не побоялася записати його цим великим днем і заклала в імені його, Василі, що по-гречески означає “володар”, прагнення до необхідній нам державності. В останні роки свого земного життя він запитував у камері в глибоко...
- Інтимна лірика Дмитра Павличка ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО Інтимна лірика Дмитра Павличка В українську новітню поезію Дмитро Павличко ввійшов як продовжувач традицій інтимної лірики В. Сосюри, перейнятої суспільними мотивами, громадянським звучанням. Інтимна лірика – це насамперед любов у всіх її проявах: від ніжної, вдячної любові до матері, безмежної відданості Батьківщині до трепетного кохання до найкрасивішої у...
- ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий...