Багато років безвиїзно живучого у своєму маєтку, і бідної дворянки, Гринев виховувався в обстановці провинциально-помісного побуту, перейнятого простонародним духом. Сам герой зізнається, що “ріс недоуком”. Кращі риси Гринева, обумовлені походженням і вихованням, його безпомилкове моральне чуття яскраво проявляються в мінути випробувань і допомагають йому із честю виходити із самих важких ситуацій. Героєві вистачає шляхетності просити прощення в кріпака – відданого дядька Савельи-Ча, він відразу ж зумів оцінити чистоту душі й моральну
цілісність Маші Мироновій, він швидко розгадав низинну натуру Швабрина. У пориві подяки він без роздумів дарує заячий кожух зустрічному “вожатому”, а головне – уміє розглянути в грізному бунтівнику Пугачові неабияку особистість, віддати належне його справедливості й великодушності. Нарешті, йому вдалося зберегти людяність, честь і вірність собі в умовах бунту. Для Гринева дорівнює неприйнятна стихія “російського бунту, безглуздий і нещадного”, і формалізм, бездушна холодність офіційного, казенного-бюрократичного миру, що особливо чітко виявилася в сценах військової ради й суду.
Виявившись
у критичній ситуації, Гринев стрімко міняється, виростає духовно й морально. Учорашній дворянський недоук, він віддає перевагу смерті найменшому відступу від велінь боргу й честі, відмовляється від приношення присяги Пугачову й будь-яким компромісам. З іншого боку, під час суду, ризикуючи життям, воно не вважає за можливе назвати ім’я Маші Мироновій, справедливо побоюючись, що вона буде піддана принизливому допиту. Відстоюючи своє право на щастя, Гринев робить безоглядний, сміливий, розпачливий учинок. Поїздка в “заколотну слободу” була небезпечна подвійно: він не тільки ризикував бути схопленим пугачовцями, але й ставив на карту свою кар’єру, благополуччя, честь. Це був прямий виклик офіційним колам, порушення прийнятих норм.
В. Г. Бєлінський писав: ” Капітанська дочка ” – щось начебто “Онєгіна” у прозі. Поет зображує в ній вдачі російського суспільства в царювання Катерини. Багато картин по вірності, істині змісту й майстерності викладу – чудо досконалості”.
