З Уставу Ярослава Володимировича (“Правди Ярослава”)
“Правда Ярослава” була дана спочатку новгородцам в 1016 р. за їхню допомогу князеві в боротьбі зі Святополком. Очевидно, що пізніше “Правда Ярослава” початку діяти по всій Русі. Це був перший вітчизняний досвід запису (кодифікації) законів. Письмові закони стали витісняти усний “Закон Росіянин”, що згадують літописи. Ярослав поклав початок обмеженню звичаю кревної помсти, що говорило про розвиток нових соціально-політичних відносин на Русі XI в. і витиснення древніх первісних судових звичаїв.
Далі поміщені уривки з тексту
(Т. В. Черникова)
1. – “Хто вб’є людину, тому родичі вбитого мстять за смерть смертю; а коли не буде месників, то з убивці стягнути грошима в Ськарбницю: за голову боярина князівського, тіуна, огнищан, або громадян іменитих, і тіуна конюшого – 80 гривень або подвійну виру;
– за князівського отрока або гридня, кухарі, конюха, купця, тіуна й мечника боярського, за всякого людина, тобто вільної людини, російського (варязького плем’я) або слов’янина – 40 гривень або виру, а за вбивство
– За раба немає вири; але хто вбив його безвинно, повинен платити панові так званий урок, або ціну вбитого: за тіуна сільського або старосту князівського й боярського, за ремісника, дядька або пестуна, і за годувальницю 12 гривень, за простого холопа боярських і людського 5 гривень, за рабу шість гривень, і поверх того в ськарбницю 12 гривень продажу, данини або пени.
– холопом обельним, або повним, буває: 1) чоловік, куплений при свідках; 2) хто не може удовольствовать своїх позикодавців; 3) хто жениться на рабі без усякої умови; 4) хто без умови ж піде в слуги або в ключники, і 5) закуп, тобто найманець або на час закабалена людина, що, не вислуживши строку, піде й не доведе, що він ходив до князя або суддям шукати управи на пана. Але служба не робить вільного рабом. Найманці можуть завжди відійти від пана, повернувши йому не зароблені ними гроші. Вільний слуга, обманом проданий за холопа, зовсім звільняється від кабали, а продавець вносить у ськарбницю 12 гривень пені”.
II. “Коли хто вб’є людину у сварці або в пияцтві й зникне, то Вервь, або округу, де відбулося вбивство, платить за нього пеню” – яка називалася в такому випадку дикою Вирою – “але в різний термін, і в кілька років, для полегшення жителів. За знайдене мертве тіло людини невідомого Вервь не ответствует. – Коли ж убивця не зникне, то з округи або з волості стягнути половину Вири, а іншу із самого вбивці”. Закон досить розсудливий у тодішні часи: полегшуючи долю злочинця, розпаленілого вином або ссорою, він спонукував усякого бути миротворцем, щоб у випадку вбивства не платити разом з винним. – “Коли вбивство зробиться без усякої сварки, то волость не платить за вбивцю, але видає його на потік” – або в руки Государеві – “з женою, з дітьми й з маєтком”. Устав жорстокий і несправедливий по нашім напрямі думок; але дружина й діти ответствовали тоді за провину чоловіка й батька, тому що вважалися його собственностию.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)