З людьми живи в мирі, а з вадами воюй
Яка це складна наука – жити серед людей. Адже всі ми такі різні – ну як тут примирити інтереси, уникнути конфліктів! Виявляється, народна мудрість давно вже вирішила це питання, давши пораду: з людьми живи в мирі, а з вадами воюй. Жити в мирі з людьми – означає досягати злагоди. Чи так це просто? Можливо, для декого зовсім непросто. Адже слід навчитися думати не тільки про себе, а зважати й на інтереси інших. Ох, які неприємні бувають ті інші. Часом вони здатні на зовсім не дружній вчинок. На жаль, таке буває. Та чи ти сам ніколи не помиляєшся,
В українській літературі є блискучий приклад того, як людина поборола навіть фізичну недугу, а не те що розпач від свого безсилля. Це й саме життя Лесі Українки, і її твори, зокрема знаменитий вірш:
Так! Я буду крізь
Отож, не слід зважати на те, як чинять з тобою, бо кожен відповідає сам за свої вчинки. Не треба боротися з людьми, а слід боротися зі своїми вадами, адже перемога у цій боротьбі – найцінніша.
Чи вміємо ми нині поважати одне одного? Ця проблема сьогодні – одна з найважливіших для суспільства. То що ж таке повага? Ми знасмо, що таке кохання, принаймні відчуваємо це. Ми вміємо дружити з людьми, що нам близькі й цікаві. Але все це йде від емоцій: ми обираємо людей, що нам подобаються. Чи ж так з повагою? Хіба поважати можна лише друга, близьку людину? Отож бо й воно, що не завжди. Повага виникає до людини, яка чимось її заслужила, а ми лише визнаємо ці заслуги. І це зовсім не просто, адже потрібно поважати людину, слід відмовитися від власних амбіцій, егоїзму, знайти в собі шляхетність визнати вищість іншої людини в чомусь. От як, напрклад, у романі П. Куліша “Чорна рада” чинять Петро Шраменко та Кирило Тур. Щойно вони билися через дівчину Олесю, але коли ті змагання скінчилися, Петро завітав до пораненого Кирила, а той, визнаючи його правоту, зустрічає його по-дружньому. Чому? Та саме тому, що кожен з них поважає в іншому його кращі якості й визнає їх, як і правильно оцінює власну поведінку. Отже, повага й шля-хетність – дві споріднені риси. Не соромно й не принизливо визнавати чесноти інших людей, а навпаки: шляхетність полягає в умінні поважати інших. А нам цього часом ой як бракує! Тож завжди слід працювати над самовдосконаленням і пам’ятати: бути шляхетним – це поважати інших та їхні переконання. А повага – це щире визнання чиїхось чеснот.
Кожна людина повинна ставити перед собою цілі. Вони мають бути великими, але важливо, щоб ці великі цілі були розділені на маленькі кроки, що, немов сходинки, ведуть до мети. Лише тоді кожен фініш буде стартом до наступної перемоги.
Прикладом постійної боротьби, маленьких та великих перемог може бути життя видатної української письменниці Лесі Українки. Ця тендітна, виснажена хворобою жінка постійно боролася зі страшним болем, із важкими обставинами життя – і здобувала перемогу. Вона не плакала, не скаржилася на долю, а мужньо йшла вперед, крок за кроком долаючи перешкоди.
Звичайно, такі особистості, як Леся Українка, можуть бути прикладом для всіх. Але мені хочеться розповісти про людей, які завжди поряд з нами, для яких кожен фініш є справжнім стартом у майбутнє. Це наші вчителі. Вони вміють поєднувати любов до своєї справи з любов’ю до учнів, щодня творять розумну і добру людину, навчають дитину жити, думати, розуміти життя. Діти виростають, ідуть своїм шляхом, але біль розлуки вгамовують нові учні, і знову фініш виявляється стартом нових перемог.
Кожен з нас повинен пам’ятати, що фініш у справах має бути поштовхом до звершень. Лише за таких умов наше життя буде яскравим, сповненим радості пізнання і перемог.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)