З ЛІТЕРАТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
З ЛІТЕРАТУРИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
У добу Середньовіччя до скарбниці світової літератури особливо великий внесок зробили пости далекосхідного, середньосхідного та європейського культурного регіонів.
Найвидатніші пам’ятки середньовічної літератури далекосхідного культурного регіону знаходимо в Китаї, що мав давню культурну й літературну традицію. Видатного китайського поета Лі Бо (701-762) називані “вулканом поезії”, а також “безсмертним, що спустився з небес”. Його твори
Те саме можна сказати також про вірші його товариша, теж знаменитого поета Ду Фу, рядки якого напрочуд суголосні з біблійною метафорою про необхідність “перекувати мечі на рала” (тобто змінити прагнення до війни на устремління до миру): “..А що. якби серпи, мотики й рала / Повилітати нам з блискучих лат…”
Отже, твори двох великих
Видатним культурним явищем середньосхідного культурного регіону є творчість персько-таджицьких поетів Рудакі, Омара Хайяма і Гафіза. Їхній ліриці притаманні алегоричність і філософічність, увага до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів, оспівування жінки та кохання.
Родоначальником персько-таджицької поезії вважають Рудакі, якого на Сході називають “Адамом поезії”. У його знаменитих чотиривіршах (рубаї) утілено життєве кредо вільнолюбного поета: “Як стане підлий частувать, не доторкайсь їди, / Тих прісних ласощів до уст і крихти не клади… // Хай смага в тебе на устах, хай мучить печія,/Ти повз його квітучий сад, не глянувши, пройди”…
Найвідомішим з-поміж персько-таджицьких поетів у Європі є Омар Хайям. Він теж був неперевершеним майстром рубаї, у яких порушував найважливіші проблеми людського буття, безліч філософських питань, іноді навіть випереджаючи свій час. Так, головний герой трагедії В. Шекспіра “Гамлет” назве людину “окрасою Всесвіту, взірцем усього сущого”. І цей його вислів тисячократно цитуватиметься літературознавцями як доказ гуманізму видатного англійського драматурга, як “нове слово” в тогочасній європейській літературі. Проте Омар Хайям подібну думку висловив значно раніше – майже за півтисячоліття до Шекспіра: “Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? / В очах у розуму зіниця й зір – не ми? / Це коло Всесвіту скидається на перстень, / А камінь, що горить ясніш од зір, це ми!”
А Гафіз у своїх газелях уславив людину, її вільнолюбний дух, а також рідну країну та її природу. Цікаво, що в мусульманських країнах здавна заведено, що в кожній оселі обов’язково має бути щонайменше дві книги: Коран і збірка (“диван”) віршів Гафіза, що свідчить про високий авторитет і непроминуще визнання поста.
Загалом персько-таджицькій ліриці притаманні схильність до поетичного інакомовлення та алегорична багатозначність, а також рельєфність поетичних образів. Багато рядків персько-таджицьких поетів стали афоризмами, крилатими (часто повчальними) висловами: “Шукай людину скрізь”; “Відколи сонце сяє серед неба, не жив такий, кому знання не треба”; “Хто мудрих слухає, у того мир на думці, війною й чварами втішаються безумці”; “Даремно пальця не труди, в чужий не стукай дім, бо прийде час – і кулаком застукають у твій”.
З-поміж найвидатніших середньовічних літературних явищ європейського культурного регіону можна назвати героїчний епос. Він став справжньою школою не лише літературної майстерності, а й державотворення, оскільки в ньому оспівувалися чесноти, притаманні патріотам рідної землі: боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину, вірність своєму королю тощо. Одним із найяскравіших прикладів такого епосу є французька “Пісня про Роланда”.
Замкова культура Європи дала світу лицарську поезію, де увага приділялася не стільки служінню державі та сюзерену, скільки інтимним почуттям лицаря, його відданості Дамі серця. Це був т. зв. культ Чарівної Дами (саме цей культ майже через тисячоліття своєрідно відізвався в циклі поезій О. Блока “Вірші про Прекрасну Даму”).
Найяскравішим спалахом лицарської поезії стала творчість провансальських трубадурів, передовсім палкою Джауфре Рюделя (з його поетичною концепцією “кохання віддалік”), а також войовничого Бертрана де Борна, що його за заклики до війни та ворожнечі Данте помістив до свого Пекла, де трубадур стоїть, тримаючи в руці власну відтяту голову.
Надзвичайно цікавим явищем була також творчість вагантів мандрівних ченців і студентів. Так, саме в їхньому галасливому різноплемінному середовищі виник нині відомий у всьому світі гімн студентства “Гаудеамус”: “…Хай живуть нам вузи всі, вся наша еліта: професори і студенти, аспіранти і студенти, многая їм літа!”
А вінцем середньовічної авторської поезії є поема Данте Аліг’єрі “Божественна комедія”, написана в жанрі видіння: автор неначе мандрує потойбічним християнським світом, потрапляючи до Пекла, Чистилища й Гаю. Першу частину мандрівки його воджує тінь знаменитого Вергілія – свідчення зв’язку світового літературного процесу.
Цікавий факт: за життя його вигнали з рідної Флоренції, і він помер на чужині, ображений на своїх земляків. І лише в червні 2008 р. (тобто майже через 690 років після смерті великого поета!) влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста. На жаль, це гірке правило: кого не визнають і женуть за життя, за того борються вже після смерті.
Поема “Божественна комедія”, як зазначив І. Франко, водночас є наче своєрідним прологом до літератури Відродження: “Данте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. Вся культури, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками і поглядами коріниться в минувшині…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)