Юний герой і його вчителька (по повісті В Г Распутіна “Уроки французького”)
Її дія розвертається в голодні післявоєнні роки. Головний герой, хлопчисько, змушений виїхати з будинку, щоб продовжувати навчання. Навіть якби він залишався будинку, те вбогість і голод були б для нього так само важкі. Але вдалині від рідного села, від матері, від будинку йому важче подвійно. Мати не може йому допомогти, тому що вона далеко й не знає про проблеми сина, а син, що рано став дорослим, розуміє, що матери й так доводиться нелегко й не коштує зайвий раз тривожити її. Щоб вижити, героєві повести довелося самому заробляти гроші. Він починає
Напевно, Лідії
Але Лідія Михайлівна не залишає свого наміру допомогти хлопчикові. Спочатку вона передає йому посилку. Єдина проблема – міська вчителька не знає, що в селі немає ні макаронів, ні гематогену. Хлопчик відразу розуміє, що посилку відправила не його мама, і він страшно обурений таким учинком учительки. Однак спритна й кмітлива Лідія Михайлівна знаходить інший спосіб допомогти хлопчиськові й починає грати з ним на гроші. При цьому вона намагається зробити все можливе, щоб виграв хлопчик. У цьому вчинку вчительки видна її дивна доброта. Лідія Михайлівна по-справжньому любить дітей, вона тонко почуває чужі лиха й щиро співпереживає іншим.
Але, на жаль, така щаслива пора не протривала занадто довго. Зовсім випадково директор школи Василь Андрійович помітив, як учителька грає на гроші разом зі своїм учнем. Директор не відрізнявся чуйністю й щиросердністю, тому він навіть не спробував розібратися, чим викликані ці трохи дивні ігри. І молодій учительці довелося виїхати, але уроки французького надовго запам’яталися хлопчикові. Звичайно, головним у них була зовсім не французька граматика, а проста людська доброта. У даній повісті назва “уроки французького” можна було б замінити на “уроки доброти”. Молода вчителька, як змогла, підтримала хлопчиська й одночасно показала йому, наскільки добрими й розуміючими можуть бути оточуючі люди.
Не випадково свою повість Валентин Григорович присвятив учительці – Настасії Прокопьевне Копыловой: “Дивлячись в очі цієї дивної жінки, що не старіла, добрий і мудрої, не раз згадував я й своя вчителька й знав, що дітям було гарно й з тої й з інший”.