Євгеній Плужник: власний погляд на навколишній світ
Серед тих, кому судилося “Розстріляне Безсмертя”, виникає талановитий поет Євгеній Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Важко хворий туберкульозом, він був арештований і засланий у концтабір на Соловки, там і вмер. Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих мир і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливо винуватих не шукали, коштувало лише потрапити в мережі людоловов. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий мир мистецтва, на духовну еліту з її творчим духом. Євгеній Плужник – людин
Він не був “ворогом народу”, ворогом радянського порядку. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, “…бачив життя… сотнями ран!..” Його добутку стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро довірити себе сучасникам? Суди мене судом твоїм суворим, Сучасник! – Нащадки безсторонні Простять мені й помилки, і нерішучість… Поет переконаний, що зрозуміють його: И пізній сум, і радість передчасну, – їм буде проговорювати моя спокійна щирість
Отже, саме “спокійна
Читаєш чисті й проникливі рядки поета й розумієш, що мир його душі втримується в душі багатостраждального народу:
Ой, упали ж і впали криваві роси На тихі поля… Мій народ! Темний і босий! Нехай святиться твоє ім’я!
Вражає глибина думок і почуттів. Життєву науку він пізнає в природі:
Учися в природи творчого спокою У дні сентяября. Мудро на землі…
Вір і наслідуй. Вічність природи, всесвіту навіває філософські роздуми вічність і неуничтожимость краси:
…Я дивлюся й бачу: всі навіки На цій осінній лагідній землі…
Життєву далечінь йому відкривали “…пелюстки вуст дитячих”, чиста душу,
И знову із серцеві почуття” мир И тихий голос радісних надій
Отже, прагнення миру й радісні надії були йому так необхідні. Поезія С. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Заради майбутнього суспільства він здатний на самопожертву:
Благословенний, година мій! ПРО, жорстокий! І весь у крові! Це нічого, що я, начебто гній, Під посіви твої нові?
Ця жертовність: “Тому що от вірю й віку колись”. Вийшовши з народних джерел, страждаючи за народ, останнім шматом хліба ділячись із сусідськими дітьми в голодному 1933- їм, Е. Плужник увійшов у безсмертя, вірячи в торжество добра