“Євгеній Онєгін” найбільший утвір Пушкіна
* З душою, повної жалів,
* И опершися на граніт,
* Стояв задумливо Євгеній,
* Як описав себе пиит.
* Усе було тихо; лише нічні
* Перегукувалися вартові;
* Так дрожок віддалений стукіт
* З Мильонной лунав раптом…
* А. С. Пушкін
Для Пушкіна плодом “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”.
“Євгеній Онєгін” – це “енциклопедія російського життя” пушкінського часу. Уперше в російській літературі з такою широтою й правдивістю була відтворена ціла історична епоха, сучасна поетові дійсність.
В “Євгенію Онєгіні” показані й столиця, і провінція, і Село, і місто. Згадаєте опис петербурзького ранку, що намічає зміст фізіологічних нарисів 40-х років:
* Встає купець, іде рознощик,
* На біржу тягнеться візник,
* Із глечиком охтенка поспішає,
* Під нею сніг ранковий хрумтить…
Точними деталями Пушкін нагадує про характер життя
На цьому широкому тлі відтворена в “Євгенію Онєгіні” драматична доля кращих людей пушкінського часу – передової дворянської інтелігенції епохи декабристів. Її духовний і моральний вигляд представлений у героях роману – Євгенії Онєгіні й Ленском.
Образ Євгенія Онєгіна узагальнює собою все, що Пушкін прагнув втілити в образах кавказького бранця й Алеко. Як і вони, він не вдоволений життям, утомився від її, почуття його охолонули. Але тепер перед нами не умовний романтичний герой. Онєгін – соціально-історичний, реалістичний тип: парубків, життя й доля якого обумовлені як його особистими якостями, так і певним суспільним середовищем кінця 10-х – початку 20-х років.
Хоча Онєгін учився “чому-небудь і як-небудь”, він все-таки стоїть на високому рівні культури свого часу, відрізняючись щодо цього від більшості дворянських суспільств. Пушкінський герой – породження цього суспільства, але разом з тим він і далекий йому. Порожнеча життя мучить Онєгіна, він у всім разочаровывается, упадає в нудьгу. У його настроях поет відзначає кризу старих ідеалів життя, що сходять до XVIII в. Разом з тим Онєгін – син свого середовища. Він виріс у типових умовах життя столичної дворянської молоді, йому властиві світські забобони, жертвою яких стає Ленский. Онєгін живе “без мети, без праць”. Його охолоджений розум все піддає сумніву, ніщо не захоплює його. В Онєгіні є “душі пряма шляхетність”, вона щиро привязывается до Ленскому, але взагалі він нехтує людей, не вірить у їхню доброту й сам губить друга. Він людина мисляче й волелюбний, але романтичне полум’яне почуття, різкість політичного протесту йому не властиві, як грибоедовскому Чацкому. У селі Онєгін поводиться як гуманна людина стосовно селян, але він не замислюється над їхньою долею; його більше мучать свої власні настрої, відчуття порожнечі життя. Все-таки в любові Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це ще не зовсім погаслий, охололий до всього людина, і ньому ще киплять сили життя, що, за задумом поета, повинне було розбудити в Онєгіні й прагнення до суспільної діяльності. У герої пушкінського роману злилися всілякі елементи, з яких складався вигляд дворянської інтелігенції 20-х років. В Онєгіні зароджується “зайва людина”, що буде ріднити його з Печориным, потім розгорнеться в персонажах Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Гончарова.
На противагу Онєгіну в образі Ленского намальований інший – романтичний тип дворянської інтелігенції 20-х років. Якщо духовний розвиток Онєгіна складалося під впливом головним чином ідей літератури століття Освіти, то Ленский
* …з Німеччини мрячної
* Привіз ученості плоди…
* Дух палкий і досить дивний…
Він “шанувальник Канта й поет”. Настрій Ленского пов’язане з романтичним світоглядом. Якщо Онєгіним володіє насамперед розум, так ще охолоджений досвідом життя, то в Ленском, навпроти, переважає почуття над розумом; Ленский живе серцем. Якщо Онєгін ставиться до всього із сумнівом, то Ленский проникнуть вірою в людину, у любов, дружбу, в усі, у чому розчарувався його старший і роками й досвідом життя друг.
Але Онєгіна з Ленским зближають вільнолюбство, високе розуміння особистості людини, хоча в Онєгіна індивідуалізм часто здобуває езопові риси, тоді як Ленский готовий пожертвувати собою за щастя людства. В одній із чернеток Пушкін зауважує, що Ленский “міг бути повішений, як Рилєєв”, Ленского Пушкін зближає з декабристами. Романтична юнацька захопленість Ленского, його віра в людей, у добро, романтична мрійність і палкість були властиві багатьом юнакам-декабристам – А. И. Одоєвському, Е. П. Оболенському, В. К. Кюхельбекеру. В образі Ленского Пушкін передає й таку особливість багатьох декабристів-романтиків, як сполучення піднесених ідеалів зі слабким знанням життя, відірваність від реальної дійсності, що так гірко розчарувала їх.
Пушкін вважав за можливе й інший кінець для Ленского – перетворення Ленского в людину типу гоголівського Манилова. Бєлінський саме подібний кінець і пророкував Ленскому. Отут можна з Бєлінським не погодитися. Ленский – теперішній романтик.
Пушкін глибоко співчуває своєму героєві, мріям його юності. Поетові були дороги в Ленском “спрага знань і праці, і страх пороку й сорому”, шляхетні поняття про честь і романтична височина почуттів, властива, наприклад, ліцейському другові Пушкіна поетові-декабристові Кюхельбекеру, з яким у юні роки вони вели бесіди “про Шиллере, про славу, про любов”. Міцкевич навіть знаходив у Ленском самого “Пушкіна в одну з епох життя його”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)