Бєлінський про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Онєгін”, як уважає критик, “є поема історична, хоча в числі її героїв немає жодного історичного

Особи”.

Далі Бєлінський указує на народності роману. У романі “Євгеній Онєгін” народності більше,

Ніж у якому завгодно іншому народному російському творі… Якщо її не всі визнають национальною, то це

Тому, що в нас здавна вкоренилася предивна думка, нібито росіянин у фраку або російська в корсеті

– уже не росіяни, і що російський дух дає себе почувати тільки там, де є зипун, постоли, сивуха й кисла

Капуста. “Таємниця

національності кожного народу полягає не в його одязі й кухні, а в нього, так сказати,

Манері розуміти речі”. Глибоке знання повсякденної філософії зробило “Онєгіна” і “Горі від розуму”

Добутками оригінальними й чисто росіянами.

На думку Бєлінського, ліричні відступи, звертання поета до самого себе, виконані

Задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є любящею й гуманною. “”Онєгіна” можна

Назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком”, – затверджує критик.

Він указує на реалізм “Євгенія Онєгіна”: ”

Пушкін взяв це життя, як вона є, не відволікаючи від її

Тільки одних поетичних її митей; взяв її з усім холодом, із всею її прозою й пошлостию”. “Онєгін”

“є поетично вірна дійсності картина російського суспільства у відому епоху”. В особі Онєгіна,

Ленского й Тетяни, на думку критика, Пушкін зобразив російське суспільство в одному з фазисів його

Утворення, його розвитку.

Критик говорить про величезне значення роману для наступного літературного процесу. Разом з

Сучасним йому геніальним утвором Грибоєдова, комедією “Горі від розуму”, віршований роман Пушкіна

Поклав міцну підставу нової російської поезії, новій російській літературі.

Бєлінський дав характеристику образам роману. Так, характеризуючи Онєгіна, він зауважує: “Більша частина

Публіки зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодного, сухого й егоїста по

Натурі. Не можна ошибочнее й кривее зрозуміти людину! Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки

Охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг… Онєгін не любив розпливатися в мріях,

Більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої

Натури, тому тільки людьми, але й самим собою”.

Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина. Він не годиться в генії, не лізе у великі

Люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його. Онєгін – страждаючий егоїст… Його можна назвати

Егоїстом поневоле, уважає Бєлінський, у його егоїзмі повинне бачити те, що древні називали доля, доля.

У Ленском Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, уважає критик,

Характер зовсім відвернений, зовсім далекий дійсності. Це було, на думку критика,

Зовсім нове явище.

Ленский був романтик і по натурі, і за духом часу. Але в той же час “він серцем милий був невіглас”:

Вічно тлумачачи про життя, ніколи не знав неї. “Дійсність на нього не мала впливу: його й суму були

Створенням його фантазії”, – пише Бєлінський. Ленский полюбив Ольгу й прикрасив її достоїнствами й

Досконалостями, приписав їй почуття й думки, яких у їй не було й про які вона й не піклувалася. “Ольга

Була чарівна, як всі “панянки”, поки вони ще не зробилися “баринями”; а Ленский бачив у ній фею,

Романтичну мрію, нітрохи не підозрюючи майбутній барині”, – пише критик.

Люди, подібні Ленскому, при всіх їхніх незаперечних достоїнствах, негарні тим, що вони або

Перероджуються в доконаних філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться

Цими застарілими містиками й мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і

Які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер,

Самі нестерпні порожні й вульгарні люди.

Тетяна, на думку Бєлінського, – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча.

Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої

Примирливої середини. При счастии взаємності любов такої жінки – рівне, світле полум’я; в

Противному випадку – завзяте полум’я, якому сила волі, може бути, не дозволить прорватися назовні, але

Яке тим разрушительнее й пекуче, чим більше воно здавлено усередині.

Щаслива дружина, Тетяна, спокійно, але, проте, жагуче й глибоко любила б свого чоловіка, цілком

Пожертвувала б собою дітям, але не по розуму, а знову по страсті. І в цій жертві, у строгому виконанні

Своїх обов’язків вона знайшла б свою найбільшу насолоду, своє вище блаженство “Це чудове

З’єднання грубих, вульгарних забобонів зі страстию до французьких книжок і з повагою до глибокого

Утвору Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Увесь внутрішній світ Тетяни полягав в

Спразі любові, ніщо інше не говорило її душі, розум її спав”, – писав критик.

На думку Бєлінського, для Тетяни не існував теперішній Онєгін, якого вона не могла ні

Розуміти, не знати, тому що вона й саму себе так само мало розуміла й знала, як і Онєгіна.

Бєлінський міркує про характер Тетяни так: “Тетяна не могла полюбити Ленского й ще менш могла

Полюбити кого-небудь із відомих їй чоловіків: вона так добре їх знала, і вони так мало представляли їжі її

Екзальтованій, аскетичній уяві”. І далі: “Є істоти, у яких фантазія має

Набагато більше впливу на серце… Тетяна була з таких істот”.

Після дуелі, від’їзду Онєгіна й відвідування Тетяною кімнати Онєгіна “вона зрозуміла, нарешті, що є для

Людини інтереси, є страждання й уболівай, крім інтересу страждань і вболівай любові… І тому книжкове

Знайомство із цим новим миром скорбей, якщо й було для Тетяни одкровенням, це одкровення зробило на

Її важке, безвідрадне й марне враження. Відвідування будинку Онєгіна й читання його книг приготували

Тетяну до переродження із сільської дівчини у світську даму, що так здивувало й уразило Онєгіна”.

“Тетяна не любить світла, і за счастие почла б назавжди залишити його для села; але поки вона у світлі

– його думка завжди буде її ідолом і страх його суду завжди буде її чеснотою… Але я іншому віддана,

– саме віддана, а не віддалася! Вічна вірність таким відносинам, які становлять профанацію

Почуття й чистоти жіночності, тому що деякі відносини, освячува_ не любов’ю, у вищої

Ступені аморальні… Але в нас якось все це клеїться разом: поезія – і життя, любов – і шлюб по

Розрахунку, життя серцем – і строге виконання зовнішніх обов’язків, що внутрішньо порушуються щогодини.

Жінка не може нехтувати суспільної думки, але може жертвувати їм скромно, без фраз, без

Самохвальства, розуміючи всю великость своєї жертви, весь тягар прокльону, що вона бере на себе”, –

Пише Бєлінський, майже засуджуючи Тетяну Ларіну за її вірність чоловікові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бєлінський про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links