“Є в коханні і будні, і свята…” (за інтимною лірикою В. Симоненка)
Серед усіх незгод і нещасть воно буде жити, закреслюючи зневажання, наклепи, забуття. Воно – чисте і щире кохання, – якому пророкують вічне життя усі, хто хоч раз відчув на собі його прекрасну дію, його непідвладну людському розумінню чарівну згубу. Мабуть, дуже влучно поцілив безшабашний хлопчик Амур зі свого лука у Василя Симоненка, тому що протягом багатьох років цей поет намагався прославити свою кохану, присвячував їй поезії, в яких між рядків поставала вона сама.
Василь Симоненко вражає мене своєю нестримною жагою кохання. Складається
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
Вона, перша чи друга, чи, може, третя, любов. Просте земне почуття, через яке відбувалося і, на жаль, відбувається стільки трагедій. Як хочеться,
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
Так, життя-дуже складна річ. Невідомо, який сюрприз воно приготує для тебе завтра. Хоча це і не дуже важливо для людей, які справді, палко, без міри кохають один одного. Вони ладні пожертвувати собою заради щастя просто бачити поряд кохану людину. Я гадаю, що це найкраще почуття, яке піднімає людину над буденністю і дарує їй найвищу, навіть божественну насолоду, сенс якої дуже простий – просто кохати. Адже це почуття вміщує в собі увесь всесвіт, назва якому – людське життя. Саме тому ліричний герой і стверджує, звертаючись до своєї коханої:
І будеш ти у кожному диханні,
І будеш ти навіки при мені
Гасить зірки очима на світанні,
Палить мене в безжальному вогні.
На світі немає таких застережень, яких би послухала закохана людина. Вона свято вірить своєму серцю – єдиному віщуну, до якого звертається у цей час. Яким би не було кохання “непроханим та нежданим”, ніхто на це вже не звертає уваги – його час настав. І вже не треба зважати на образи, на гнів, бо тепер є єдина цариця – любов.
Але певен, що кожного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас,
– впевнений ліричний герой Василя Симоненка. Закохані помиряться, образи відійдуть кудись убік, щоб наступної миті у їхніх серцях сяяло щире сонце кохання. Воно є їхнім захисником і суддею, від пильного ока якого неможливо сховатися. Тому присуд буде винесено тільки справедливий, як і повинно бути у чесного судді.
Є багато на світі поетів, які писали про нестримне, чудове, мрійливе почуття кохання. Але я ніколи не зможу забути поезій українського поета Василя Симоненка, у руки якого вклав пустотливий Амур чарівне перо, намастивши його перед тим якимось чудодійним еліксиром кохання. І складалися вірші, такі прості й зрозумілі кожному з нас, про велике і досі нікому не зрозуміле таїнство кохання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)