Яскрава зірка творчості Василя Симоненка
Його зірка життя зійшла на небі по Різдву, 8 січня. Осяяна на цим трепетним святом, вона двадцять вісім років на своєму промінні простягала і дарувала людям щиру свою любов і правду:
…покликання сумне
Любити все прекрасне і земне
І говорити правду всім бульдогам.
(“Я”)
Постать Василя Симоненка можна порівняти з однією з найяскравіших зірок на літературному та суспільному небосхилі України. Його серце, як серце легендарного Данко, жило і горіло вогнем любові, зігріваючи теплим або полум’яним словом душі співвітчизників:
Він – поет від Бога. Його поезія, мудра і добра, сумна і весела, гнівна і лагідна проникає у найпотаємніші куточки душі, примушує замислитися, стати вимогливішим до себе і уважнішим до людей та життя. Може, саме завдяки цій щирості, цій дзвінкій чарівності, цьому світу і подиху любові від кожного рядка український народ так шанує творчість В. Симоненка.
Я вважаю, що його можна назвати Поетом-Учителем, який учить безмежній любові до життя:
Світ який – мереживо казкове!
Світ який – ні краю ні кінця!
…
Світе мій гучний,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
(“Світ який – мереживо казкове!..”)
Ця любов до життя, помножена на талант, а потім ще раз помножена на безмежну щирість, і є, мабуть, тією зіркою творчості, яка висвітлила його як дійсно народного поета. Поета, що у спадок і передає нам заповіт:
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали грядущі:
– їх на землі не було.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)