Яку професію я вважаю найважливішої (твір – міркування)
Це відбулося два роки тому. Першим це почув я, верней, не почув, а відчув. Я швидко оббіг всі кімнати, перевірив всі вимикачі й, не знайшовши нічого підозрілого, вернувся у свою кімнату. Але цей захід не давав мені спокою. Я виглянув у вікно, і… чорний стовп диму вдарив мені просто в особу – горіла квартира поверхом нижче. Шокований побаченим, я все-таки зміг зателефонувати “01” і швидко побіг долілиць.
Пожежники приїхали за п’ять мінут. Пожежників було семеро. Шоломи блищали на них, начебто це була рать якогось заморського царя. Їхнього
Полум’я все підсилювалося. Навколо мене зібралася юрба людей. Усе стривожено дивилися нагору на боротьбу людини й вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений і перший пожежник виглянув із квартири, усі побачили, що в нього на руках щось ворушиться. Пожежник обережно ступав по сходам, притискаючи до грудей свою ношу. Нам знизу здавалося, що пожежник от-от не удержиться й тоді… Але все пройшло успішно. Коли пожежник ступив на землю й розгорнув ковдру, ми побачили той безцінний дарунок. Цим безцінним
Згадую, як бігла по вулиці її мама й кричала: “Иринку рятуйте!” Згадую, як вона побачила її живу й ледь опустилася на землю поруч із нею. Згадую слова вдячності й розумію, що пожежник – одна з найважливіших професій, тому що немає нічого важливіше, ніж урятувати людське життя