Риси версифікації паремій

Від початку дослідження прислів´їв та приказок було помічено, що вони відзначаються певними інтонаційно-ритмічними та звуковими характеристиками: ритмомелодикою, метром, римою. Це дало підставу розглядати паремії з точки зору версифікації. Уже Ф. Колесса висловив думку, що “приповідки займають посереднє місце поміж віршем і прозою”, мотивуючи таке твердження тим, що “коли формула приповідки обіймає два або більше рядків, то вони сполучуються звичайно римою, асонанцією чи алітерацією, що не раз появляються й посередині вірша”.

Вивчення

ритмомелодики прислів´їв – питання дуже складне, бо кожне прислів´я має свої інтонаційно-ритмічні особливості. Навіть ті зразки, у яких несиметрична композиція чи які побудовані на однорядковій формулі, відзначаються певним співзвуччям, відшліфованим ритмом мови. На цій характеристиці наголошує В. Андріанова-Перетц: “В художньому ладі класичного прислів´я важливу роль відіграє… не вірш, а та ритмічна проза, яка часто застосовується до народної Казки, особливо в її зачинах і кінцівках. Лиш деколи цей розмірений склад переходить у правильне чергування наголошених і ненаголошених складів

у кожній частині прислів´я”. О. Фрейденберг пов´язує таку характеристику цих жанрів з їхнім зв´язком із міфологією і магією: “Міфотворча Мова має конструкцію паралельних, синонімічних, двочленних фраз, зв´язаних співзвучністю; це співзвуччя може бути дане у прямій формі, як фонетичний збіг (рима) або у вигляді антитези. Це конструкція майбутнього прислів´я”.

Ритмічність прислів´їв формується рядом чинників. Оскільки це жанр, який побутує в усному мовленні, основними є позалінгвістичні компоненти: логічні наголоси, якими визначаються змістові центри, паузи, які розділяють прислів´я на окремі частини, інтонація, яка створює емоційний фон і передає почуття, що викликало цю приказку. Важливу роль у художній довершеності паремій відіграє ритм. Здебільшого прислів´я виступає в мірному силабічному (складовому) вигляді: “Якби чоловік знав, чого не знає, той мав би, чого не має”, “Нема муки без науки, нема науки без муки”. Зустрічаються приказки із правильним метричним віршем, але рідко, бо силаботонічний ритм, на думку В. Даля, “взагалі чужий народній мові”: “Ой, паничу, паничу, я вас за чуб посмичу” (дактиль), “Не в службу, а в дружбу” (амфібрахій), “Хто дасть, той князь, хто не дасть, той грязь” (ямб), “Поки не упріти, доти не уміти” (хорей з пірихієм). Ритм підкреслює думку, закладену в творі, робить приказки легшими для запам´ятовування, що сприяє їх поширенню і побутуванню.

У багатьох пареміях співзвучність частин довершується римою: “Якби літа вернулися, то б і хлопці горнулися”, “Яке коріння, таке й насіння”; нерідко з´являється внутрішнє римування: “Де одинець – хазяйству кінець, де сім – щастя всім”. Іноді внутрішня рима відіграє роль членування (ділить прислів´я на логічні частини): “Зять любить взять, тесть любить честь, а шурин очі жмурить”. Рими цементують прислів´я, допомагають підкреслити паралелізм частин, зіставити значення слів, що римуються, часто виконують функцію логічного наголосу.

Отже, прислів´ям і приказкам властива ритмічна організація, звукове оформлення, що базується на композиційно-синтаксичній основі. Паремії характеризуються розміреним, хоч не завжди точно метричним ритмом, багато з них мають рими. Визначальну роль в їх організації відіграють позалінгвістичні компоненти.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Риси версифікації паремій

Categories: Нові твори

Links