Який зміст назви п’єси На дні?
Повага до ім’я людському, нескінченна любов до людини за те тільки, що він людина, без усяких відносин до своєї особистості й до його національності, вірі й званню, навіть особистому його достоїнству або недостоинству, – словом, нескінченна любов і нескінченна повага до людства, навіть в особі останнього з його членів, повинне бути стихією, повітрям, життям людини. В. Г. Бєлінський Горький придумав кілька варіантів заголовка для своєї п’єси: “Без сонця”, “Нічліжка”, “Дно”, “На дні життя”, але вибрав саме лаконічному
Тепер він сутенер у копійчаної повії Насті. Телеграфіст Сатин, захищаючи любу сестру, убив її чоловіка. Після суду Сатин розлютився на все світло, тому з в’язниці в нього була одна дорога – вночлежку. Бубнов – колишній хазяїн фарбувальної майстерні й запійний п’яниця – залишив все своє майно дружині й пішов з будинку в нікуди. Слюсар Кліщ розорився через хворобу дружини, що довів до цієї хвороби своїми побоями й пияцтвом.
Актора вигнали з театру за пияцтво. Васька Попелу батько-злодій не зміг навчити нічому, крім як красти. Словом, нічліжники дуже схожі у своїй жорстокості проти всього миру, у презирстві до чужого й навіть власному життю Вони байдужі до свого минулого, а головне – до сьогодення й майбутнього. Тут, як говорить Бубнов, “усе злиняла, одна гола людина залишився” (І). Але соціальний зміст не вичерпує п’єси, у ній є досить значимий філософський зміст, що закономірно випливає із соціального. Гіркий показує, що навіть на “дні” люди зберігають здатність мислити.
Нічліжники задаються “останніми” філософськими питаннями про людину – правді – волі. У п’єсі практично кожний герой говорить оправде. Діжа упрекаетклеща за те, що він “заїздив дружину до півсмерті” (І). Кліщ відповідає грубими лайками, а торговка пельменями незворушно констатує: “А – а! Не терпиш правди! ” (там же). Василиса вважає Луку не перехожим, а пройдисвітом: “Це ближче до правди-те” (там же).
Попіл загрожує, що донесе на Костилева, що скуповує крадені речі, і доносу повірять, “тому – правда! ” (ІІ). Всі ці міркування про правду не виходять за рамки побутових (“кухонних”) розмов. Але із приходом Луки життя в нічліжці “забродила”, за словами Сатину.
Від уривчастих реплік про правду, висловлюваних як би скидаючись, нічліжники переходять до цілих філософських концепцій про правду й людину. Події – звична драматургічна дія (наприклад, любовна історія Васька Попелу) – відходять на другий план, а на першому виявляються зіткнення філософських концепцій, які створюють головний конфлікт драми “На дні”. Гіркий пропонує щонайменше чотири точки зору на правду в людському житті. Це точка зору Костилева, що виступає взагалі проти правди, тому що вона тільки розбурхує простий народ і загрожує спокою “чималих людей”.
Бубнов уважає, що потрібна правда без прикрас і мріянь, вона повинна просто фіксувати реальне положення справ у світі. Лука виступає проти правди Бубнова: правда, затверджує старий, – це те, у що віриш. Лука думає, що краще утішати людей, вабити їхньою мрією, чим повторювати безнадійні “бубновские” міркування про те, що всі люди на землі зайві. Нарешті, Сатин формулює високе розуміння правди, що допомагає людині жити, його правда призиває до творчої праці: “Людина – от правда!
Неправда – релігія рабів і хазяїв… Правда – бог вільної людини! …Існує тільки людина, все-таки інше – справа його рук і його мозку!
” (ІV). Доводячи, що навіть на “дні” суспільства людина залишається людиною, Горький одночасно зображує слабість людей “дна”. Вони не випадково виявилися в нічліжці, тому що всі вони слабовільні, озлоблені, хворі люди, які, за словами драматурга, “страшні насамперед розпачем своїм, тим, що самі себе заперечують, викидають із життя”. Іншими словами, нічліжники самі байдужні до власної долі, а винять у своїх нещастях усіх, крім себе. Вони називають Луку “шарлатаном” (ІV): він понадив їхньою гарною мрією про краще життя й утік відразу після вбивства Костилева.
Але справа не в Луці, а в духовній слабості самих нічліжників, у їхній нездатності й небажанні зробити хоч що-небудь для того, щоб піднятися з “дна”. Підбиваючи підсумок, варто визнати, що свою п’єсу про босяків автор озаглавив дуже вдало, тому що назва вийшла багатозначним. Образи босяків, настільки цікаві для Горького, розкриті в драмі різнобічно й пов’язані з філософськими міркуваннями про людину – волі – правді На “дні” люди живуть у нелюдських умовах (нічліжка схожа на печеру), але навіть у цих умовах люди можуть думати про високий – про правду й волю. У такому зображенні босяків виявився гуманізм автора. У своїх перших оповіданнях про босяків (“Челкаш”, “Коновалів”, “Колишні люди”) Горький представив їхніми людьми “незвичайними”: вони не жадібні, не душать один одного через речей, не збирають грошей, тобто відрізняються від “чималих” міщан почуттям внутрішньої волі, особливою великодушністю.
У п’єсі цього романтичного погляду на босяків немає: драматург уже не облагороджує своїх героїв, а відзначає їхню безпорадність, анархізм, нездатність до дії й самовиховання. Гіркий визнають тепер: босяки, незважаючи на рішуче заперечення законів несправедливого суспільства, нічого не можуть змінити в навколишнім житті, тому він буде шукати теперішніх героїв-борців серед свідомих пролетарів і демократичної інтелігенції. Зображенню таких героїв письменник присвятить роман “Мати” (1907).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)