Які причини звертання М. Ю. Лєрмонтова до російської історії? (по вірші Бородіно й поемі Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова)
Головною темою цивільної лірики Лєрмонтова було зображення сучасного поетові покоління як “загубленого покоління”, коли молоді люди захоплені дрібними життєвими турботами, задовольняються порожніми ідеями. Найбільше яскраво цю думку поет виразив у програмному вірші “Дума” (1838): Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно, Меж тим, під тягарем познанья й сомненья, У бездіяльності зостариться воно. Проблема “загубленого покоління” прямо пов’язана з філософським питанням про роль особистості
А тим часом зовсім недавно росіяни показали зразки щирого патріотизму й героїзму у Вітчизняній війні 1812 року “Гроза дванадцятого року” (О. С. Пушкін “Була
У вірші представлені два епізоди: російське військо в ніч перед боєм і росіяни солдати в ході бою Уночі солдати не сплять, а зосереджено готуються до смертельного бою за Москву, тому російський табір тихнув: Хто ківер чистив весь побитий, Хто багнет точив, гарчачи сердито, Кусаючи довгий вус. Паралельно згадується французький табір: французи теж не сплять, але почувають себе цілком упевнено; для них завтра тільки великий бій, яких вони бачили чимало й завжди перемагали завдяки військовому генієві Наполеона: И чутно було до світанку, Як радів француз. Далі треба опис бою, причому спочатку старий артилерист згадує свої власні враження – дії його батареї: Ну ж був денек! Крізь дим летучий Французи рушили, як хмари, И все на наш редут. Але непомітно Лєрмонтов від конкретного бою на батареї (можливо, батареї генерала Н. Н. Раєвського) переходить до загального погляду на бій, як би піднімається над Бородінським полем: Вам не видать таких боїв!..
Носилися прапори, як тіні, У димі вогонь блищав, Звучав булат, картеч верещала, Рука бійців колоти утомилася, И ядрам пролітати заважала Гора кривавих тел. Завдяки цьому переходу від конкретної точки зору до глобального підкреслюється значимість Бородінської битви як головної події Вітчизняної війни. Вірш, як уже було сказано, закінчуються грустнимупреком: “Богатирі – не ви! “. Ця фраза перегукується з рядками з “Думи”: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду…
В “Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова” (1837) Лєрмонтов заглиблюється далі в російську історію й переносить дію в часи Івана Грозного. Темою поеми стає все те ж питання, що піднімався й в “Бородіні”, – про місце особистості в історії. Ідея поеми – показати російських людей, що не відмінюються ні перед чим, відстоюючи своє людське достоїнство. Про Степана Парамоновичі Калашникові не можна сказати словами “Думи”: Перед небезпекою ганебно легкодухі И перед властию – знехтувані раби.
Говорити про історизм “Пісні… ” навряд чи можна: у сюжеті поеми відбилися й реальні події епохи Івана Грозного, і зовсім нереальні. Учинок опричника Кирибеевича, подстерегшего ввечері на вулиці “чесну дружину” Алену Дмитрівну, цілком погодиться з історичними фактами: опричники, які становили по суті царську гвардію, могли собі дозволити будь-які беззаконня відносно земських людей.
У звичаях царських “гвардійців”, крім інших подвигів, було викрадення дружин і дочок знатних бояр, дворян, купців. Викрадених красунь відвозили в Александровскую слободу – столицю опричнини, де Іоанн і його улюбленці бавилися з нещасними жертвами. Коли ж ці красуні набридали цареві-панотцеві, їх повертали додому: деякі з них не могли витримати ганьби й палилися, зауважує Н. М. Карамзин в “Історії держави Російського” (тім ІX, гл. ІІ). Суперечить історичним свідченням заява пануючи в “Пісні…
“, що він подбає про сім’ю Калашникова після його страти. У дійсності Іван Грозний привласнював собі майно страчених. Цей матеріальний інтерес, може бути, і підігрівав його кровожерливість.
Але головна історична правда полягає в тому, що при зазначених беззаконнях опору влади практично не було: адже свої честь і достоїнство середньовічна людина бачила в смиренності перед Божою волею й царською владою (остання, як відомо, теж від Бога). Звідси треба, що відважний купець Калашников – романтично піднесений герой-максималіст. Лєрмонтов представив його людиною, для якого власна честь, честь дружини дорожче всього, навіть дорожче життя. Таким чином, поет додав середньовічному російському купцеві свої власні погляди на людське достоїнство й честь.
У поемі не один Калашников розділяє подібні погляди. Коли він довідався, як Кирибеевич скривдив-знеславив Алену Дмитрівну, він покликав до себе братів і розповів їм, що буде завтра битися на смерть із нахабним опричником. Якщо раптом Кирибеевич переможе (тобто вб’є Калашникова), брати повинні вийти проти царського улюбленця й битися з ним теж на смерть.
Брати погодилися, тому що, як і відважний купець, не хотів і простити образу свого роду навіть улюбленому царському опричникові й родичеві Малюти Скуратова Ще одна сцена “Пісні…” важлива для вираження ідеї добутку – розмова Калашникова й Івана Грозного, останній у цьому випадку персоніфікує собою влада. Цар запитує, за що купець убив Кирибеевича, а Степан Парамонович прямо відповідає: Я вбив його вільної волею. А за що, про що – не скажу тобі, Скажу тільки Богові єдиному. (ІІІ) Калашников говорить так сміло, хоча знає, що може поплатитися за цю сміливість головою.
Чому він не розповів цареві про образу, що Кирибеевич наніс Алене Дмитрівні й самому Калашникову? Може бути, знав, що шукати справедливості в царя, скаржачись на опричника, даремно. А може бути, не хотів ще раз ганьбити дружину: цей суворий купець, що учора так грізно розмовляв із дружиною, любить її ніжно й віддано.
Його останні слова перед смертю – Поклонитеся від мене Алене Дмитрівні, Замовте їй менше засмучуватися. (ІІІ) Не відповістивши на запитання пануючи, Калашников показує Іванові Грозному, що є сила й влада вище царської – Бог: Іван Грозний правильно зрозумів відповідь купця, і така правда йому не сподобалася. Але для Лєрмонтовского романтичного героя власне достоїнство, честь дружини, Божа правда дорожче розташування пануючи Калашников з’являється в поемі не як слухняний холоп, що виконає будь-яку волю пана, а як романтичний герой, здатний на шляхетні думки й рішучі дії. Його життєву позицію й поводження поет зображує як би в повчання своїм сучасникам. Отже, у віршах “Дума” (1838), “Поет” (1838), “Як часто пестрою толпою оточений” (1840), “И нудно й смутно” (1840) Лєрмонтов відкрито дорікає своє покоління за щиросердечну апатію, бездіяльність, за внутрішню порожнечу.
А у своїх історичних добутках (рання поема “Останній син вільності” 1831, “Бородіно” 1837, “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова” 1837) він малює шляхетних, романтично піднесених героїв минулого й висловлює ті ж самі докори сучасникам не прямо, а через приклади боротьби за високі ідеї – за волю Батьківщини, за людське достоїнство. У своїх романтичних історичних героях Лєрмонтов оспівує активну особистість, що прагне до духовного звільнення У розумінні взаємин людини й об’єктивних законів історії Лєрмонтов продовжує традицію поетів-декабристів: герой не подвластен, навіть може протистояти об’єктивним історичним обставинам
(1 votes, average: 5.00 out of 5)