Яка Тетяна Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін”
Серед цього миру морально увечных явищ зрідка вдаються істинно колосальні виключення, які завжди дорого платяться за свою винятковість і робляться жертвами власної своєї переваги. Така Тетяна Пушкіна. Ви коротко знайомі з поважним сімейством Ларіних. Батько не те, щоб уже дуже дурний, та й не зовсім розумний; не те, щоб людина, та й не звір, а щось начебто поліпа, що належить у те саме час двом царствам природи – рослинному й тварині. Бувають на світі такі люди, у житті й счастии яким смерть не робить рівно ніякої зміни. Батько Тетяни належав
Словом, Ларіни жили чудово, як живуть на цьому світлі цілі мільйони людей…
И от коло людей,
Замисленість була її подругою з колискових днів, прикрашаючи одноманітність її життя; пальці Тетяни не знали голки, і навіть дитиною вона не любила ляльок, і їй далекі були дитячі витівки; їй більше подобалися страшні оповідання в зимовий вечір. І тому вона незабаром пристрастилася до романів, і романи поглинули все життя її.
Отже, літні ночі присвячувалися мрійності, зимові – читанню романів – і це серед миру, що мав розсудливу звичку голосно хропти в цей час! Яке протиріччя між Татьяною й навколишнім її миром! Тетяна – це рідка, прекрасна квітка, що випадково виросла в розпадині дикої скелі. Повторюємо, Тетяна – істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини… Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але проте жагуче й глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, вся віддалася б материнським обов’язкам… і в цій жертві, у строгому виконанні своїх обов’язків, знайшла б свою найбільшу насолоду, своє верховне блаженство.
И раптом є Онєгін. Він весь оточений тайною; його аристократизм, його світськість, незаперечна перевага над всім цим спокійним і вульгарним миром, серед якого він з’явився таким метеором, його байдужість до всього, чудність життя – все це зробило таємничі слухи, які не могли не впливати на фантазію Тетяни, не – могли не розташувати, не підготувати її до рішучого ефекту першого побачення з Онєгіним. І вона побачила його, і він став перед нею молодий, гарний, спритний, блискучий, байдужий,, що нудьгує, загадковий, незбагненний, весь нерозв’язна таємниця для її нерозвиненого розуму, весь зваба для її дикої фантазії. Є істоти, у яких фантазія має набагато більший вплив на серце, ніж як думають про це. Тетяна була з таких істот.
Чудово, з яким зусиллям намагається поет виправдати Тетяну за її рішучість написати й послати цей лист: видно, що поет занадто добре знав суспільство, для якого писав…
* За що ж виновнее Тетяна?
* За те ль, що в милій простоті
* Вона не відає обману
* И вірить вибраній мрії?
* За те ль, що любить без мистецтва,
* Слухняна влеченью почуття,
* Що так довірливо вона,
* Що від небес обдарована
* Уявою заколотним,
* Розумом і волею живий,
* И норовливою головою,
* И серцем полум’яним і ніжним?
* Ужели не простите їй
* Ви легкодумства страстей?
Відвідування будинку Онєгіна й читання його книг приготували Тетяну до переродження із сільської дівчинки у світську даму, що так здивувало й уразило Онєгіна.. .
Тепер перейдемо прямо до пояснення Тетяни з Онєгіним. У цьому поясненні вся істота Тетяни виразилося цілком. У цьому поясненні висловилося все, що становить сутність російської жінки із глибокою натурою, развитою суспільством,- усе: і полум’яна пристрасть, і задушевність простого, щирого почуття, і чистота, і святість наївних рухів шляхетної натури, і резонерство, і ображене самолюбство, і марнославство чеснотою, під якою замаскована рабський острах суспільної думки.
Тетяна не любила світла й за счастие почла б назавжди залишити його для села; але поки вона у світлі – його думка завжди буде її ідеалом і страх його суду завжди буде її чеснотою…
* .. .Я вас прошу, мене залишити;
* Я знаю: у вашім серці є
* И гордість і пряма честь.
* Я. вас люблю (до чого лукавити?),
* Але я іншому віддана;
* Я буду століття йому вірна.
От щира гордість жіночої чесноти! Вічна вірність – кому й у чому? Вірність таким відносинам, які становлять профанацію почуття й чистоти жіночності, тому що деякі відносини, не освітлювані любов’ю, найвищою мірою аморальні… Але в нас якось все це клеїться разом: поезія – і життя, любов і -‘шлюб з розрахунку, життя серцем – і строге виконання зовнішніх обов’язків, що внутрішньо порушуються щогодини. . . Життя жінки по перевазі зосереджена в житті серця; любити – значить для неї жити, а жертвувати – значить любити. Для цієї ролі створила Природа Тетяну; але суспільство перестворило її.”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)