Як вирішується проблема вчителя й лжеучителя у романі Майстер і Маргарита?
“Майстер і Маргарита” композиційно побудована як роман у романі. Головним є роман про Майстра, егожизни й смерті в Москві кінця 20-х років XX століття. Але Майстер – письменник, що склав роман про античні часи. Ці два романи (“московський” і “античний”) становлять одне ціле, тому що в них на різному життєвому матеріалі й на різному рівні узагальнення вирішуються ті самі проблеми, присутні схожі конфлікти й дуже схожі по суті герої. Майстер і Иешуа є головними героями романів (відповідно “московського” і “античного”),
В “московському” романі сюжетообразующим є оповідання про Майстра, його книзі й любові Кмаргарите. Крім сюжетообразующей функції образи Майстри й Иешуа виражають головну позитивну ідею роману. Вони обоє знають вищу, з погляду Булгакова, істину: любов і “добра воля” – от абсолютні цінності в житті. Иешуа представлений у романі як ідеально-моральна
Людям у влади ця воля страшна, тому із заздрості (Кайфу) і зі страху (Пілат) вони гублять людину, що проповідує вищу філософську істину Образ Майстра несе у романі ідею конкретного історичного вибору. Майстер є героєм у високому змісті слова, хоча його зовнішній вигляд знижений (божевільний у лікарняному халаті), хоча на ньому лежить трагічна провина (він спалив свою книгу про Пілата й Иешуа). І все-таки він герой: у свій “жорстоке століття” (О. С. Пушкін) шаленого атеїзму й моральної вседозволеності він написав книгу про загальнолюдські цінності: про совість, про моральні закони, про ідеальну людину Иешуа Га-Ноцри. Хоча Майстер відмовився дописати свій роман, як пропонував йому Воланд, все-таки долю Пілата він довів до логічного кінця – прокуратор одержує прощення за свій фатальний учинок, коли підписав смертний вирок невинному бродячому проповідникові. Перед тим як знайти “вічний притулок” – спокій, Майстер кричить Пілатові: “Вільний!
Вільний! Він чекає тебе!” (1, 32) – і відпускає свого героя. Головні герої роману тривають в учнях – Левин Матвію й Івані Бездомному, які вибирають собі вчителів не відразу, але зате назавжди. Левий Матвій був правовірним іудеєм і збирачем податей (податків).
Він випадково зустрів бродячого філософа й початків розмова з ним з образ (1, 2), але потім повірив в Иешуа й став його вірним супутником і єдиним відданим іншому до смерті. Він намагався навіть убити Иешуа, щоб позбавити його від страждань на хресті А після смерті вчителя Левий відмовляється від ситого й спокійного життя в маєток Пілата й відправляється мандрувати по світлу, щоб розповідати людям про свого вчителя і його правду. Пошуки вчителя Іваном Бездомним описані у романі більш докладно. Спочатку вчителем молодого пролетарського поета був голова Массолита – Михайло Олександрович Берліоз, що у першому розділі роману вселяє Іванові, що ідея антирелігійної поеми повинна складатися не в тім, гарний або поганий був Христос, а в тім, що його взагалі не було. А якщо так, то людина сам керує всім у житті й тоді “усе дозволено”.
Ці ідеологічні принципи відбиваються в поводженні й світогляді Бездомного. Він знає, як надходити з інакомислячими (І. Канга за шостий доказ Бога треба відправити в табір на Соловки), йому скрізь увижаються шпигуни (професори чорної магії прийняв за іноземного агента), він неосвічений і не соромиться цього. Переродження пролетарського поета починається зі страшного потрясіння: на його очах виконується пророцтво Воланда – Берліоз попадає під трамвай. Далі Іван забрідає в будинок №13, де викрадає паперову іконку й вінчальну свічку, потім купається в Москві-Ріці.
Так герой проходить своєрідний обряд хрещення, а вийшовши з води, стає новою людиною. Разом з одягом він втратив членський квиток Массолита. Іронічний парадокс полягає в тім, що, збожеволівши, Іван прозріває й починає правильно оцінювати людей і навколишній світ. Оносознает своє неуцтво, називає власні вирши “дивовижними” (1, 13), дає справедливу характеристику віршам Рюхина, він вірить в історію Майстра (божевільного із сусідньої палати) і розуміє, що на Патріарших ставках відбулося чудо, якого, з погляду атеїстів, не може бути: він “мав задоволення розмовляти із сатаною” (1, 13).
Іван бачить у сні главу “Страта” з роману Майстра, осягає гуманістичні ідеали автора й захоплюється його захоплюючою фантазією. З епілогу з’ясовується, що Іван вилікувався від шизофренії й покинув психіатричну клініку професора Стравінського Він, як і обіцяв Майстрові, не пише більше віршів, відмовився від модного й дзвінкого псевдоніма “Бездомний”, став професором історії, тобто зовні повторив життєвий шлях свого вчителя. У його підсвідомості зберігається пам’ять про вчителя, і щороку у весняну повню він бачить сон-нагадування про Майстра і його героїв – Иешуа й Пілаті. Підбиваючи підсумок, варто сказати, що слово “учитель” у російській мові багатозначна. Воно позначає, по-перше, людини, що у школі вчить дітей; по-друге, людини, що вчить життя, тобто показує учневі наявному прикладі, що в житті головн і неголовне, як варто відстоювати свої принципи, честь, інтереси.
У творі Булгакова представлені саме вчителі життя. Обоє учня у романі – Левий Матвій і Іван Бездомний – свідомо вибирають собі вчителів, відмовившись від колишніх наставників і помилкових переконань. Що ж залучає людей до Майстра й Иешуа? Здається, їхня доброта й непохитна переконаність у силі добра й розуму.
Учителі відстоюють свої принципи навіть ценою життя, що переконує сильніше всього й викликає до них глибоку симпатію й повагу як учнів, так і читачів. Учні у романі уступають своїм учителям і в розумі, і в силі характеру, але тут немає нічого дивного. Вони звичайні люди, у порівнянні з ними незвичайність учителів стає ще більш помітною.
Левий Матвій записує на свій пергамент те, що говорить Иешуа, але учень спотворює слова вчителя, не спеціально, а по неразумию. Іван Миколайович Понирев з неосвіченого перетворився в учену людину, але так і не написав продовження роману Майстри про “античні” героїв
(2 votes, average: 4.50 out of 5)