Я нічиїх думок не розділяю – я маю свої
“…Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним. У теперішні часи корисніше всього заперечення – ми заперечуємо”. Учнівський твір По романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”. Чиї ж це слова? Кому вони належать? Хто ця людина, що може так упевнено говорити? Переді мною роман І. С. Тургенєва “Батьки й діти”. Цей роман був створений автором в 1860 році. Створювався він у пору підготовки й проведення селянської реформи, в умовах подальшого загострення боротьби між силами, що протидіяли, російського суспільства – лібералами й демократами.
Що ж, Євгеній, ви мені симпатичні. Мені подобається ваша самостійність, завзятість у досягненні мети.
Дитинство ваше пройшло в бідній сім’ї повітового лікаря. Автор нічого не говорить про ваше студентське життя, але
Із цієї школи праці й позбавлень ви, Євгеній, вийшли людиною сильним і суворим. У вас можна повчитися. Мене залучає ваше відношення до праці. Приїхавши на відпочинок у садибу Кірсанових, ви негайно ж приймаєтеся за роботу: збираєте гербарій, займаєтеся різними досвідами й аналізами. Прослуханий вами курс медичних наук розвив природний розум, відучив приймати на віру які б те не було поняття. Досвід – от ваше єдине джерело пізнання, а особисте відчуття – останнє переконання. Мені подобається ваша сміливість у судженнях, ваші думки про перебудову суспільства, критика марновірств і забобонів. Як упевнено заявляєте ви: “Аристократизм… лібералізм… скільки іноземних і марних слів! Російській людині вони даром не потрібні”. Мене залучає ваша манера говорити. Мовлення, яких би те не було словесних прикрас, безліч прислів’їв і приказок: “Шила в мішку не приховаєш”, “Бабуся надвоє сказала”. Говорите ви багато й просто, але думки виражаєте із суворою й мужньою прямотою, без усякої ухильності, не змушуючи себе до вдавання. Все це дає підставу говорити про ваш справжній демократизм, про близькість до народу, про силу ваших переконань, про те, що ви дійсно нова людина.
І в той же час я готова з вами посперечатися. Отже, що ж ви заперечуєте?
Ви самі відповіли на це питання: “Всі!” А що “всі”? Звичайно, заперечення самодержавства, кріпосного права – це похвально. Заперечення всього того, що породжено “потворним станом суспільства”, – народної вбогості, безправ’я, темряви, неуцтва. Я з вами цілком згодна. Адже таке заперечення носить, безперечно, революційний характер і тому, говорячи словами Тургенєва, якщо ви називаєтеся нігілістом, “варто читати революціонером”. А далі? Що ж ви заперечуєте далі? Любов? Любов у розумінні ідеальному ви називаєте “нісенітницею”, “непрощенною дурницею”. Як же ви помиляєтеся! За всіх часів людини складав пісню свого серця, вічну пісню любові. Я можу привести вам на доказ безліч висловлень великих людей різних часів про любов, які, на жаль, будуть не у вашу користь… “Хто не знав любові, той однаково, що не жив” (Мольєр). “Любов – творець усього добрий, піднесений, сильний, теплий і світлого” (Д. І. Писарєв).
А ваше відношення до жінки? Як неповажні ваші висловлення: “вільно мислять між жінками тільки виродки”. І саме тому ви вже не хотіли допустити волі думки в жінках.
Я довго роздумувала над тим, чи було ваше почуття до Одинцової теперішньою любов’ю. Так, ця жінка зуміла вирвати у вас слова визнання: “так знайте ж, що я люблю вас нерозумно, безумно… От чого ви домоглися”. Мені здається, що від такої людини, як ви, сильного й вольового, подібні слова просто так не почуєш. Так, ви любили її. Але не хотіли собі в цьому зізнатися, тому що боялися почуття любові, що так раптово захлеснули вас. Звичайно, ви, Євгеній, людина справи. І любов, як ви, напевно, уважали буде тільки заважати вам. Тому, не погоджуючись із вами, я вас трошки й розумію.
Не згодна з вашим відношенням до мистецтва: “Рафаель гроша мідного не коштує, а російські художники й того менше”. Як ви можете так думати!
Утворами російських художників, поетів, музикантів завжди захоплювалися й понині захоплюються люди всього миру. Хоча й тут я можу вас у чомусь виправдати. Ви жили в такий час, коли мистецтво не було надбанням народу. І захопитися ним, по-вашому, це значить “відійти від справи”. Але ви неправі. “Мистецтво – це сама більша радість, що людина доставляє самому собі”, – сказав Писарєв. Дуже жаль, що ви не встигли це зрозуміти. Ви, Євгеній, матеріаліст. Але у ваших поглядах є елементи поверхневого, грубого матеріалізму. Ви ототожнюєте закони природи й людського життя. Ви вважаєте, що у всіх людей моральні якості ті самі, тому що “у кожного з нас мозок, селезінка, серце, печінка однаково влаштовані”,. У цьому ваша більша помилка.
Природа… З одного боку, ви, як людина, що захоплюється природничими науками, любите й розумієте її. А з іншої… “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Що ж, начебто б правильно говорите. Людина може й повинен скорити грізні сили природи, змусити їх працювати на себе. Але в той же час, як можна не захоплюватися красою наших лісів, лугів, степів! Люди з теплотою й любов’ю вирощують мільйони троянд, гвоздик, тюльпанів для того, щоб любуватися ними. Для того, щоб вони дарували нам радість і гарний настрій. Незрозуміло мені ваше відношення до народу. Ви іноді говорите про мужиків так, що можна подумати, начебто вони вам байдужні. Напевно, під впливом настрою. Ви адже самі пишаєтеся тим, що ваш “дід землю орав”. Чому ж у ваших поглядах так багато суперечливого? Та й автор, що створив вас, уважає, що “час Базаровим ще не прийшло”. І все-таки я ще раз говорю, що ставлюся до вас із більшою повагою.
З болем читала я рядка роману, з яких довідалася про вашу нелегку смерть. Звичайно, вам хотілося жити. Адже так жаль прощатися зі своїм життям, зі своєю думкою, зі своєю справою. Але цей біль розставання з життям виражається в презирливому відношенні до себе й до тієї безглуздої випадковості, що погубила вас. І хоча наприкінці роману ви вже наділені похмурим песимізмом, скептичним відношенням до всього, до останньої хвилини ви залишилися вірним собі. І я вважаю вас особистістю сильної, мужньої, незважаючи на ваші омани й помилки.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)