“Я блукаю і кличу душу свою…” (за збіркою поезії “Листя трави”)
Творчість великого американського поета-новатора Уолта Уїтмена стала своєрідною поетичною Біблією. Уїтмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, “коли втрачають зміст слова і предмети”. Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій “Листя трави”.
Цей твір – свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Уїтмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням
Осторонь метушні стоїть моє Я,
Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.
Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Образ “літньої травинки” символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий живий рідний зелений світ. “Брунатні мурахи”, “незліченні стебла”, “чоловіки та жінки” – все живе у ньому за одним законом.
Уїтмен використовує художній прийом “каталогу”, об’єднуючи численні образи людей, тварин, комах, і стверджує гармонію всього живого. Поет веде діалог зі своєю душею, яка підказує йому, “що
Тільки торкнуся землі ступнею.
Звідти так і зринуть сто любовей…
А “небесні закони ще треба доробляти і виправляти” – вважає поет:
Зухвале сонячне світло,
Ти освітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні, і глибини.
Поет пропонує відкинути старих богів, бо найвища цінність – це Людина. З чого складається її “Я”? З дійсності і часу, які приймає поет, з землі і моря (“Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу”), з душ усіх людей (“Я всіх вас знаю, я зазнав багато мук, сумнівів, розлук, безвір’я”), з невідомості (“це не хаос, не смерть – це форма, єдність, це плин… це вічне життя, це Щастя”).
Поет вірить у своє безсмертя, бо він заповідає себе землі, “щоб прорости травою”. Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони – вважає Уїтмен.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)