“Красою душу напої…”

ів

Найважливішими радощами життя, які суттєво вплинули на творчість відомого німецького поета XIX сторіччя Генріха Гейне були три чинника – це батьківщина, любов і природа. Але незважаючи на те, що у цьому переліку природа займає останні місце, саме вона стала основним засобом передачі почуттів і внутрішнього стану героїв поезій Гейне та внутрішнього стану самого поета. Природні явища, якісь елементи оточуючого нас світу завжди присутні у більшості творів видатного німецького поету. Поет дуже любить дерева, їх гордий вид та їх красу.

Кожне дерево для нього володіє не лише красою, а й символічністю. Наприклад пальма і сосна у вірші “На півночі дикій…”, добре відомому нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, – це символ самотності людей, які усе своє життя тягнуться один до одного, але ніколи не зможуть здолати ту прірву, яка розверзлася між ними.

“На півночі дикій стоїть одиноко

На голій вершині сосна

І дрімає гойдаючись, і снігом сипучим

Одягнена як ризою вона.

І сниться їй все, що в пустелі далекій –

У тому краю, де сонця схід,

Одна і сумна на кручі пальній

Прекрасна пальма росте.”

Свої почуття туги Генріх

Гейне, тонкий і проникливий лірик, виражає не через розповідь від першої особи, як це часто буває у ліричних поезіях, а обирає для цього опосередковану форму. Так, у вірші “Місячним світлом сп’яніли липи…” поет відображує прекрасне, сповнене різними приємними пахощами літо, а листочки липи стають в поезії серцями закоханих людей.

У віршах Гейне все має своє життя, все може страждати, думати, співати та співчувати. Наприклад, поет порівнює сині ніжні фіалки з очима, що визирають с зеленої весняної трави. Лілії в його віршах спроможні схилити свої головки до води і роблять це з людською сором’язливістю, а троянди і фіалки у поета – це символ великого кохання. Крім дерев та квітів Гейне заселив свій поетичний світ різноманітними птахами, які теж відображують різні риси людського характеру та різний душевний стан людини.

Не менш важливу роль природа відіграє і в творчості іншого відомого представника ліричної поезії XIX-XX століть – польського поета Адама Міцкевича. Найяскравішим прикладом цього можуть служити “Кримські сонети”. На створення цієї збірки Міцкевича надихнула його подорож до нашої країни, яка вразила поета красою своєї природи. Добре відомі нашим співвітчизникам сонети відрізняються багатьма художніми достоїнствами. Одною з особливостей цієї збірки сонетів є велика глибина почуттів, бо про що б не писав поет – про простори Аккерманських степів, про морські бурі, про безмовну красу Бахчисарая або про тишу кримської ночі, в його віршах завжди відчуваються справжні людські почуття. Завдяки природі автору вдається передати найрізноманітніші людські почуття, надавши природним явищам, деревам та рослинам живу душу. Саме тому в творах Міцкевича настільки часті такі художні образи, як вітер, що бушує та гонить хвилі, корабель, що летить по цим хвилям, кінь, який скажено мчить по кримському степу, та багато інших. Корабельні вітрила він порівнює з полотнищами знамен, вітер – з воїном, який йде на штурм, а морські хвилі – це рать чудовиськ, що “з відвагою небувалою лютим приступом беруть кременистий берег”.

Саме завдяки гарному розумінню природи цим поетам вдавалося дуже точно передавати людські почуття та душевний стан, саме завдяки тому, що душа цих видатних митців була сповнена красою природи, їхні вірші й досі є актуальними, досі турбують нас глибиною почуттів і сповнюють наші душі розумінням краси рідної природи та оточуючого нас світу.

“Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв – і в серці супокій”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Красою душу напої…”

Categories: Твори на задані теми

Links