“Хвороба любові невиліковна…” (А. С. Пушкін). Оповідання И. Буніна “Чистий понеділок”
1. Загадкове почуття любові. 2. Мотив смерті у творах Буніна. 3. Особливості поетики оповідання “Чистий понеділок”. Усе, що стосується любові, завжди здавалося людям незрозумілим і загадковим Це дивне почуття змушує людини робити шаленості, або просто робить його счастливейшем зі смертних. Але неможливо осягти любов, неможливо пояснити причини її появи й вплив її на психіку.
Свій твір я б хотів присвятити оповіданню Буніна “Чистий понеділок”. У творчості Буніна взагалі тема любові розкривається дуже своєрідно. Письменник показує
Письменник жодного свого героя не робить щасливим надовго. Любов завжди проходить через життя людини, немов найбільша трагедія. Вона перевертає, мне життя.
І часом всі роки, що залишилися, герої згадують цю любов, думають тільки про неї. Простої, буденне існування не має нічого загального із цим безсмертним почуттям Саме тому любов у творчості Буніна завжди є короткочасним спалахом. Бунін
У любові, про яку говорить Бунін, немає майбутнього У неї буває тільки сьогодення, а потім з’являється минуле. Саме тому фінал любові трагичен. Оповідання “Чистий понеділок” повністю відповідає бунинской концепції любові.
Головні герої, на перший погляд, володіють усім, що необхідно для щастя. Вони молоді, гарні, багаті Однак головна героїня відмовляється від всіх радостей життя, іде в монастир. Цей відхід від миру може також розглядатися як її “смерть”, адже тепер вона “умерла для миру”.
Своїм учинком головна героїня прирікає себе на “умертвіння плоті”, відмова від усього, у тому числі й від любові. В оповіданні “Чистий понеділок” ми неодноразово зіштовхуємося з мотивом смерті. Герої коштують у могил; героїня розповідає опохоронах. Але смерть в оповіданні виступає не трагедією, а як щось неминуче, із чим не можна боротися, а можна тільки упокоритися.
Оповідання трагичен і прекрасне одночасно. У ньому з’єднуються думки про життя, бажання одержати від її якнайбільше радостей, і одночасно є присутнім мотив смерті. В оповіданні “Чистий понеділок” ми неодноразово ловимо себе на думці, що головні герої відчувають особливий інтерес до всього, що пов’язане з вірою й релігією. Їх цікавлять монастирі, обряди. Однак не можна сказати, що герої спочатку відрізняються бажанням дотримувати цих обрядів Їх навіть не можна назвати особливо релігійними.
Не випадково головна героїня говорить: “Це не релігійність. Я сама не знаю, що це…”. Головні герої оповідання “Чистий понеділок” не названі по іменах.
Вони загадкові, особливо незрозумілої здається дівчина. Вона гарна, вишукана, тяжіє до розкоші. І може дозволити собі звістки таке життя, яку хоче.
Вона розумна, начитана. У ній відчувається якийсь внутрішній надлам, що може здатися непоясненим. Його не можна пояснити словами, а можна толькочувствовать. Головну героїню можна з повним правом назвати “дивної”.
І ця характеристика буде особливо точної й вірною. Вона тримає себе трохи отстраненно, сама характеристика “дивна” говорить про те, що вона не схожа на більшість тих, хто неї оточує. Втім, ми так мало знаємо про її оточення. Ми можемо тільки догадуватися, що загадкова й таємнича дівчина не буде зрозуміла більшості людей, що звикли міряти свої прагнення й думки звичайними, буденними, земними справами. Мотив “чудності” часто згадується в оповіданні.
Для головної героїні всі навколо є дивним і незрозумілим. А головний герой думає про сформовані відносини: “дивна любов!”. Бунін розумів любов саме так: це загадкове, незрозуміле й одночасно трагичное почуття. Воно короткочасно, і її можна міряти не годинниками, а мінутами.
Трагедія любові саме в тім, що вона здатна освітити життя на дуже короткий час, але потім робить людини нещасним. Однак оповідання “Чистий понеділок” ніяк не можна назвати похмурим і трагічним. Він залишає світле почуття після прочитання. Адже любов дарує людям безліч радісних мінут.
Головні герої, що впиваються своїм почуттям, довго й охоче розмовляють на різні теми; відвідують свята й обіди; насолоджуються суспільством один одного. Нехай це щастя буде недовгим, але адже на землі немає нічого вічного. Саме життя – це тільки мить, що Дуже швидко закінчиться.
Головна героїня йде в монастир, залишаючи головного героя страждати. Її вчинок не проходить для нього безвісти. “Два роки я… співався… по шинках”, – говорить про себе герой.
Він більше “земний”, чим його кохана. Він більше, ніж вона, прив’язаний до цього миру. Вона здатна залишити все земне, вибравши для себе шлях “умертвіння плоті”. Він залишається, намагаючись знову прилучитися до радостей життя.
Але замість цього вибирає сумнівний шлях пияцтва. Однак прекрасне почуття любові залишається в їхніх душах. І залишиться доти, поки вони будуть жити на світі. “Одна з них… спрямувала погляд темних очей у темряву, начебто б на мене…
” Як вона могла відчути мою присутність? Я повернувся й тихо вийшов з воріт… “.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)