Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська мадонна”

Творчість поетів-шестидесятників ознаменувалась тим, що вони першими звернулися до актуальних і складних проблем сучасності: зміни в світобаченні та світосприйнятті покоління, життєва позиція якого формувалася під впливом освоєння космосу, розвитку атомної енергетики, що, по суті, несе загрозу існуванню людства.

У своїх творах Ліна Костенко, Іван Драч, В. Симоненко, Б. Олійник ставили за мету поглибити бачення людиною світу, виховати в кожному особисту причетність до всього, що відбувається навколо, навчити чужу долю, чужий біль сприймати

як свій власний.

Поглибила ці теми “шестидесятників” трагедія, яка сталася у квітні 1986 року у невеличкому українському містечку Чорнобиль.

Біда розчинилася не лише в повітрі, у воді сільських криниць і красеня Дніпра, не тільки в молоці корів та зеленій красі лісів і садів, вона розчинилася в людях; в душах тих, кому не байдуже майбуття української землі. Серед цих людей – талановитий, неповторний поет Іван Драч. Від першої своєї збірки “Соняшник” (1962) і до “Чорнобильської мадонни” (1988) поет стверджує себе новатором і реформістом, “він – норма сам, він сам в своєму стилі”.

В

науці і мистецтві вже порушувалося питання: куди йдемо. Це було ще задовго до чорнобильської трагедії. Світ попереджали вчені і Вернадський, і Капиця. А за півтора десятиліття до біди свою стурбованість висловив Андрій Тарковський. Розуміння біди, яка може прийти на землю, він втілив в образ Кельвіна – одного з головних героїв фільму “Солярис”.

Кредо Кельвіна – все в ім’я людини, пізнання Океану – засіб досягнення благородних ідей.

На події в Чорнобилі Іван Драч відгукнувся творами “Ніж у Сонці”, “В мікрофон криниці”, “Чорнобильська мадонна”.

Я хочу зупинитися на одному з кращих творів поета поемі-“мозаїці” “Чорнобильська мадонна”, яку літературна критика називає ще “скорбною піснею”.

Починається поема рядками, які запали мені в душу, полонили моє серце. Вони ввійшли в мене, як щось моє, тільки моє, про що хочеться розповісти всім. Досі, мабуть, не так жила, не так дивилася на світ, не помічала отого страшного екологічного звіра…” Тяжко пишу, зболено розмірковую, словами гіркими наповнюю аркуш”.

Чому Драч звернувся саме до екологічної теми? Може, тому, що він, як батько, причетний до цього лиха. Адже син поета, випускник медінституту, в найгарячіші по аварійні дні брав участь в евакуації, обстеженні потерпілих від радіації і сам зазнав опромінення? Так, тут не може бути альтернативи.

Проте в поемі “Чорнобильська мадонна” почуття батька, пригніченого горем, зливаються в єдиний потік з обов’язком поета-громадянина, який не міг залишитися байдужим до трагедії, що ствердила філософську думку: після квітня 1986 року людство зробило крок з до атомної епохи в епоху незвідану.

Поема має своєрідну композицію, цементує її в єдине ціле наскрізний образ Мадонни, що сприймається читачем як образ Марії, матері Христа. Та Драч інтерпретує ці образи по-своєму:

Марія, Марія Та Марія не та. Та зродила Христа, Ця – антихриста.

Так, син Марії пішов на муки за народ, діти ж сучасних Марій розтинають свій край, бо їх мислення спримітизоване. Вони – діти епохи, що ігнорувала моральними началами, забувала роль історії, культури в житті народу, епохи, яка губила духовність. Саме ця епоха народила людей, які не хотіли відповідати за свої вчинки, бо керувалися в житті байдужістю і безвідповідальністю.

Мою увагу в поемі І. Драча привернув біблійний мотив про Ірода і Пілата, який автор передає в новому освітленні. В цій притчі – історія людства. На першому місці – проблема добра і зла. Це не абстрактні, а морально-етичні категорії, вони матеріалізовані: те, що колись символізував Соловей-Розбійник, нині озивається “щебетом” дозиметра.

У цій же притчі – ідея поеми: проблема людини і природи, їх взаємозв’язок. Драч зображує не по дієвий бік трагедії, а становище душі, яка повинна до дрібниць все осмислити, щоб надалі не допускати таких смертельних помилок. Автор звертається до читачів, до мешканців Землі і просить їх перевірити свою совість і свої діяння.

Центральним образом поеми є Мадонна. Вона проходить у творі цілий ряд варіацій: солдатська мати, селянська мадонна, хрещатицька мадонна, чорнобильська мадонна. Саме вона, посивіла від горя, несе на руках хворе дитя. Алегорично і символічно звучать останні рядки поеми:

Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!

Так, захворіла наша планета. Захворіла тому, що ми оголосили себе тими, “хто вже Бога за бороду взяв”, “царями”, вилучили зі своїх сердець духовність. Захворіла через нашу недалекоглядність і безвідповідальність. А що далі? Яким буде наше життя в майбутньому? Що буде з планетою, якщо людина не зупиниться на шляху своїх наукових відкриттів? Загрозливі явища, які породжує сьогочасне суспільство, обертаються для нас бідою.

Ми однаково задихаємося і від нестачі повітря та води, і від нестачі краси та людяності, гинемо від власної зарозумілості. І тут згадалося висловлювання Б. Олійника: “Земля існує не тільки для нас, тому не треба тягти її за собою в могилу”.

Кожен з нас повинен сьогодні увійти в сутність гамлетівського “Бути чи не бути?” Останній розділ поеми називається “Запитання без відповіді”, бо справді ми не можемо, на жаль, відповісти на всі ті питання, які поставила перед нами чорнобильська трагедія. Які наслідки її? Чи зможемо ми пересилити атомну хворобу, бездуховність?! Зможемо, якщо докладемо до цього зусиль і прислухаємося до мудрих порад мудрих людей.

Коли академіка Д. Лихачова спитали, в чому він бачить смисл життя, він відповів: “Природа творила людину мільйони років. Давайте ж поважати цю роботу. Проживемо життя достойно, підтримуючи все створене і протистоячи всьому руйнівному в житті”.

Люди Землі! Дбайте про рідну матір свою, рідну Україну, пам’ятайте, що “звізда Полин” нам послана з XXI віку як грізне попередження. Замислитись треба усім, поки ще не пізно.

Варіант 2.

Чорнобиль… Недавно це слово означало назву містечка неподалік від Києва, а нині – страшну трагедію. Мільйони людей зачепив Чорнобиль своїм лихим крилом і зачепить ще й тих, хто не народився. Хто захистить їх від мутацій та хвороб, хто стане гарантом їхнього повноцінного життя? Наші матері посилали молитви Божій Матері – Мадонні, жінці з дитям на руках. Кому молитися жінці…

Тепер з’явилась нова Мадонна – чорнобильська. Саме так І. Драч назвав сою поему, в якій переосмислює образ мадонни. її діти самі знищують свій край, а значить, і себе. Такими у творі є генерал, мати якого вперто повертається до свого села, що розташоване в зоні забруднення. Онук, який грабує ікони в покинутих хатах. Та скільки їх ще таких, про кого І. Драч незгадав? Наприклад, ті, хто винен у чорнобильській трагедії.

І. Драч намагається зрозуміти, чому сталася біда. Разом з тим поета хвилюють питання: “Куди ми йдемо? Що з нами буде?” Жахливі картини постають перед очима! Ота баба, яка себе і свою корову загортає целофаном; старенька самітня жінка, сини якої розбіглися світами, помирає у своїй хатині і поховати її нікому; ось іде божевільна, тримаючи в руках ляльку з лахміття. Вражає також монолог трактористки:

Прошу єдине – бодай не жити.

Розумієте, трактористка я,

Чорнобильська трактористка,

Мені ще треба родити.

Усі герої втілюють образ “Мадонни Атомного віку”. Чорнобильської Мадонни. Вона є останнім нагадуванням про відповідальність за майже загублений світ. На лаві підсудних у Чорнобилі сиділо шестеро. Сьоме місце залишилося вільним. На ньому – безіменність. Там міг сидіти вчений, державний муж, поет – кожен з нас.

Хто він, цей сьомий? Чи не ти сам? Перевір свої вчинки, прислухайся до своєї совісті. Відповідати треба буде перед майбутнім. Там зустрінуться тобі “Мадонни атомного віку”: Чорнобильська, Хрещатицька, Солдатська. Вони спитають тебе: “А що ти зробив, щоб ця трагедія знову не повторилася?” І перед тим як відповісти, згадай заклик: “Люди, бережіть землю і все сущеє на ній. Бережіть заради дітей, онуків, правнуків, заради життя”.