Художні особливості повести H. М. Карамзина “Бідна Ліза”

1. Перші кроки в психологічній прозі. 2. Художні особливості повести. 3. Нові прийоми, використовувані Карамзиним. Н. М. Карамзин, основоположник сентиментально-реалістичної літератури, був визнаним майстром створення чудових повістей, що розповідають про долі своїх сучасників. Саме в цьому жанрі як не можна повно розкрився його талант письменника-сентименталіста Повести Карамзина: “Фрол Силин”, “Бідна Ліза”, “Наталя, боярська дочка”, “Юлія”, “Лицар нашого часу”, “Чутлива й холодний”, “Марфа Посадниця”,

– відрізняючись друг від друга по своїх художніх особливостях і структурі, є проте яскравими зразками психологічної прози. Найчастіше в силу своєї більше рухливої емоційності й відкритості почуттів головними персонажами карамзинских повістей були представниці прекрасної підлоги.

При цьому автор прагнув розглянути характери людей, що належать зовсім різним станам, тому так різноманітні його герої: бояришня Наталя, “пейзанка” Ліза, світська дама Юлія, посадниця Марфа, боярин Любославский. Письменник не просто розповідає про життя тої або іншої людини, а намагається розкрити його внутрішній мир,

показати його достоїнства й недоліки Можливо, саме тому його герої дуже реалістичні і як звичайні люди вони страждають і люблять, роблять шляхетні й не завжди гідні вчинки. Можна сказати, що Карамзину вдалося глибоко осягти жіночу душу своїх героїнь, а виходить, створити багатогранні й правдиві жіночі образи.

Найбільш популярної стала повість письменника “Бідна Ліза”. Уважається, що на створення подібного образа Карамзина підштовхнуло творчість іншого відомого у свій час письменника М. Н. Муравьева, що одним з перших усвідомив внесословную цінність людської особистості: “Мене вразило міркування, що того самого дня простий селянин вселив у мене повага, коли я дивився із презирством на знатні, невартого своєї породи. Я відчув всю силу особистого достоїнства Воно одне належить людині й піднімає всякий стан”.

Подібно героям прози Муравьева, Ліза, по припущеннях літературознавців, живе в передмістя, “поруч березового гаю, серед зеленої балки”, що дозволяє їй бути близької до природи. Головна героїня “Бідної Лізи”, молода дівчина, народившись приблизно в селянській сім’ї, виховувалася у відповідності зі строгими моральними ідеалами. Покійний батько її “любив роботу, орав добре землю й вів завжди тверезе життя”.

Батьки з дитинства вселяли дочці правило “годуватися працями своїми й нічого не брати даром”. Мати Лізи, рано втративши чоловіка, залишилася вірної його пам’яті на довгі роки, “тому що й селянки любити вміють! ” Протягом усього добутку помітна симпатія Миколи Михайловича до своєї героїні.

Можливо, він навмисно не розкриває справжнє соціальне середовище своїх персонажів, тому Лізу і її матір можна віднести як до бідних городянок, так і до представниць збіднілого дворянського роду. Ніщо не вказує на те, що жінки були кріпаками. Однак це не виключено, оскільки письменник підкреслює, що Ліза “трудилася день і ніч – ткала полотна, в’язала панчохи, весною рвала квіти, а влітку брала ягоди – і все це продавала в Москві”.

Селянський побут і повсякденна діяльність головних героїнь також показується автором у нарочито пасторальній манері: “…послужлива Ліза… побігла в льох, принесла чисту кринку, покриту чистим дерев’яним кружком, – схопила склянку, вимила, витерла його білим рушником”.

Взаємини Лізи й дворянина ераста також наповнені сентиментальними ідилічними настроями. Причому трагічний фінал продиктований не соціальною нерівністю улюблених, а несприятливо сформованими обставинами й легковажністю головного героя. У цьому найбільше чітко проявляється ідейна відмінність повести Карамзина від творів Радищева, що, навпаки, величезне значення надавав соціальному оточенню своїх героїв Навіть відношення друг до друга Лізи й ераста несе на собі наліт сентиментально^-романтичний настроя. Головні герої зовсім відірвані від реального життя.

Причому якщо це пробачно й навіть властиво богатому парубкові, що “читивал романи”, те зовсім, по логіці речей, повинне бути чужо селянській дівчині, що звикла з раннього дитинства зіштовхуватися з реальним життям. Проте молоді люди часто сприймають себе персонажами з пастушачої ідилії. Навіть Ліза у своїх мріях нерідко представляє себе й свого обранця не тими, ким вони є в повсякденному житті: “Якби той, хто займає тепер думки мої, породжений був простим селянином, пастухом, – і якби він тепер повз мене гнав череду своє: ах! Я поклонилася б йому з посмішкою й сказала привітно: здраствуй, люб’язний пастушок! Куди женеш ти череда своє?

І тут росте зелена трава для овець твоїх; і тут червоніють квіти, з яких можна сплести вінок для капелюха твоєї”. При цьому мова, мовні звороти головних героїв повести ще більше підкреслюють сентиментально-романтичний настрой усього добутку. Такі слова, як “душу”, “люб’язний друг”, “любов”, “червоні квіти”, споконвічно набудовують читача на більше романтичний лад Під пильну увагу Карамзина попадає насамперед на внутрішній стан ераста й Лізи. Автор, як митецький художник, тонко показує всі відтінки цієї любові.

Образ головної героїні, що прагне до знаходження теперішньої любові, розкритий досить однолінійно. Карамзин тут не прагне якось вирватися за встановлені правила: Ліза чутлива й доброчесна, а її “падіння” не виходить за рамки етичних норм. Однак для цього жанру зовсім не характерна трагічна розв’язка добутку. Уперше в російській сентиментальній прозі все закінчується не весіллям і возз’єднанням люблячих серць, а смертю одного з героїв.

Ліза покінчила життя самогубством Проте повість Миколи Михайловича відрізняється своєю гуманістичною спрямованістю, причому це поширюється не тільки на дівчину, але й на її обранця. При описі образа ераста автор нарешті вирішується відійти від загальноприйнятих класичних норм, звертаючись до природних законів. Парубок, маючи шляхетний характер, сам себе засудив.

Він відчув себе винуватим за смерть дівчини й випробовував моральні борошна до кінця свого життя Про свою щиросердечну драму оповідає авторові сам герой: “ераст був до кінця життя своєї нещасливий. Довідавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися й почитав себе убийцею. Я познайомився з ним за рік до його смерті. Він сам розповів мені цю історію й привів мене до Лізиної могили…

“. Завдяки відхиленню від классицистических норм характер ераста виглядає більше життєвим і правдоподібним. Своїм добутком Карамзин ще раз хоче довести, що не існує оголошених лиходіїв, що творять зло тільки заради любові до самого зла й ненавидящих добро тільки тому, що це добро: “Люди роблять багато зла – без сумніву – але лиходіїв мало; омана серця, безрозсудність, недолік освіти провиною дурних справ… Доконаний лиходій або людина, що любить зло для того, що воно зло, і ненавидить добро для того, що воно добро, є чи не дурна пиитическая вигадка, принаймні чудовисько поза природою, істота нез’ясоване за природними законами”. На прикладі ераста автор показує, що дурні вчинки іноді властиві й шляхетні люди. Складна й багатогранна людська натура, на думку Карамзина, не може вміститися в строгих рамках класицизму.

Виникла необхідність пошуку в російській літературі нових напрямків художньої виразності. Добуток письменника “Бідна Ліза” було досить прихильно прийняте літературною громадськістю. Багато в чому це було пов’язане з використанням автором нових форм художньої виразності На думку В. В. Сиповского, Карамзин, подібно И. В. Гете, виявив російському читачеві те “нове слово”, якого всі вже давно очікували.

Письменник продовжив свою літературну діяльність в області сентиментально-психологічного напрямку. Незабаром з’явилася ще одна його повість – “Наталя, боярська дочка”. Замислюючись як історичний добуток, вона проте більше оповідає про ніжні почуття головних героїв, ніж про реальні історичні події. Новаторство Карамзина проявляється в тонкому зображенні внутрішнього миру своїх персонажів, більше того, почуття головних героїв передаються в розвитку, вдинамике.

Наталя по своїй сутності виявляється чи ледве не двійником Лізи, оскільки наділено тими ж атрибутами, що й усе героїні сентиментальних повістей кінця XVIII століття